Надходження в арсенали озброєнь фосфорорганічних отруйних речовин (ОР) нервово-паралітичної дії знаменувало апогей розвитку хімічної зброї. У 1939 р. було отримано зарин, а наприкінці 1944 р. — зоман, що належали до нового класу смертельних ОР нервово-паралітичної дії й у багато разів перевершували за своєю токсичністю ОР часів Першої світової війни. Промислове виробництво зарину почалося в 1952 р. В середині 1961 р. у США почали виробляти малолетючу стійку фосфорорганічну ОР під шифром VХ, особливо небезпечну при потраплянні навіть невеликих кількостей її на шкіру. За роки Другої світової війни в США на 17 технологічних установках було вироблено 135 тис. т різних ОР, з яких більше половини припадало на іприт. Останнім було споряджено близько 5 млн снарядів і 1 млн хімічних авіаційних бомб. Результатом робіт у галузі ОР, що впливають на центральну нервову систему людини, стало детальне дослідження до 1962 р. 3-хінуклідинілового ефіру бензилової кислоти, що має шифр ВZ. Вона перебувала на озброєнні американської армії і в експериментальному варіанті застосовувалася у В’єтнамі. У післявоєнні роки в армії США на зміну старих речовин подразнюючої дії були прийняті нові речовини — СS і СR, що стали результатом спільних англо-американських досліджень. За подразнюючою дією речовина CS значно перевершує іританти часів Першої світової війни. У 1993 р. було прийнято Міжнародну конвенцію про заборону хімічної зброї, що набрала чинності 29 квітня 1997 р.