Проаналізовано інформаційний потенціал джерел особового походження в якості важливого джерела з історії становлення кредитно-банківської системи другої половини XIX – початку XX ст. Сформований комплекс включає: мемуарну літературу, щоденники, листування та некрологи. До аналізу залучено матеріали банкірів, фінансистів, державних посадових осіб, громадських діячів і вчених. Критичне використання фактичного матеріалу, що містять джерела особового походження в зіставленні з іншими джерелами інформації дозволяє більш повно відтворити різні боки подій тієї епохи – від зовнішньої політики і міжнародних відносин до народного господарства і питань фінансів. Викладена в мемуарах, щоденниках та листах С. Ю. Вітте, Є. І Ламанського, К. А. Скальковського та інших інформація містить такі дані, які неможливо знайти в інших джерелах. Умовно у джерелах особового походження можна виділити 3 групи інформації щодо діяльності кредитно-банківських закладів: 1) дані стосовно державної політики у даній галузі, створення та діяльності загальнодержавних банківських установ (найбільш змістовним у даному випадку є мемуари Є. І. Ламанського, П. Л. Барка та С. Ю. Вітте); 2) інформацію про окремі банкірські будинки Наддніпрянської України (серед установ Наддніпрянської України згадуються банки м. Києва та одеські банкірські будинки. Водночас практично відсутня інформація стосовно діяльності організацій дрібного кредиту); 3) характеристику окремих політичних, громадських діячів та представників фінансових кіл (окрім детально описаних постатей Міністрів фінансів Російської імперії, спогади, щоденники та некрологи розкривають історію банкіра і промисловця О. К. Алчевського, банкірської династії Рафаловичів). Джерела особового походження, особливо мемуарна література та листування дозволяють розкрити особистості банкірів та фінансистів, які займалися торгівлею, страховою справою, активно грали на біржі, мали у своєму володінні акції промислових підприємств та залізниці, становили керівний персонал кредитно-банківських установ. Також, вони здатні показати закриту для офіційної публічної документації сторону роботи кредитно-банківських установ, адже у своїх спогадах діячі описували альтернативні (неофіційні) схеми фінансових угод, шляхи збагачення та можливі варіанти «обходу» закону.