Presence Of Proteinuria Research Articles

Abstract 11150: Albuminuria in Heart Failure is More Strongly Associated with Markers of Congestion Than Renal Dysfunction

Aims: Albuminuria is common in patients with heart failure (HF) and associated with worse outcomes. It is unknown whether albuminuria only reflects renal dysfunction or whether it is related to the pathophysiology of HF. We therefore aimed to study the clinical characteristics and biomarkers associated with albuminuria in patients with new onset or worsening HF. Methods and Results: In the current analysis, we included 2315 patients from the index cohort of BIOSTAT-CHF who had a spot urinary sample available at baseline, and validated findings in 1431 patients from the independent BIOSTAT-CHF validation cohort.Micro-albuminuria and macro-albuminuria were defined as UACR >30 mg/gCr and >300 mg/gCr, respectively.In the index cohort 242 patients (10%) had macro- and 819 (35.4%) had micro-albuminuria. Patients with any albuminuria were more likely to be hospitalized, had a higher NYHA-class, more clinical signs of congestion and higher concentrations of biomarkers related to congestion, such as bio-ADM, CA-125 and NT pro-BNP. Moreover, they were more likely to have a history of diabetes mellitus (56.6% vs. 27.7% for macro-albuminuria vs. no albuminuria), hypertension and atrial fibrillation (all p<0.001). From multivariable linear regression the strongest predictor for log(UACR) was log NT pro-BNP (standardized B 0.41, 95% CI 0.32 - 0.50, p <0.001). This correlation was similar for all estimated glomerular filtration rates (p for interaction = 0.256). A dendrogram based on hierarchical clustering (Figure) demonstrates that UACR clusters with markers of congestion and HF disease severity and not with markers of renal (dys)function. The validation cohort yielded similar findings. Conclusion: In patients with HF, the presence of albuminuria was more strongly related to markers of congestion than markers of renal dysfunction. These data may suggest a direct relationship between congestion and albuminuria or a common underlying pathophysiological mechanism.

Comparison of effects of SGLT-2 inhibitors and GLP-1 receptor agonists on cardiovascular and renal outcomes in type 2 diabetes mellitus patients with/without albuminuria: A systematic review and network meta-analysis

AimsIt remains unclear which sodium-glucose cotransporter-2 (SGLT-2) inhibitors and glucagon-like peptide-1 receptor agonists (GLP-1 RAs) are most effective for preventing cardiovascular and renal events in type 2 diabetes mellitus (T2DM) patients, depending on the presence of albuminuria. We conducted a network meta-analysis to compare the efficacy of these two drug classes in T2DM patients with/without albuminuria. MethodsWe searched the Medline, EMBASE, Cochrane Library databases, and gray literature up to April 20, 2021. We included randomized controlled trials that reported the risk of major adverse cardiovascular events (MACE) and composite of renal outcomes in T2DM. ResultsA total of nine studies (81,206 patients) were included. In patients with/without albuminuria, SGLT-2 inhibitors did not significantly reduce the risk of MACE compared with GLP-1 RAs (risk ratio [RR] [95% confidence interval]; 0.96 [0.82–1.12] and 0.94 [0.81–1.10], respectively). In contrast, compared with GLP-1 RAs, SGLT-2 inhibitors were associated with significantly lower renal risk in both patients with/without albuminuria (RR [95% CI]; 0.75 [0.63–0.89] and 0.59 [0.44–0.79], respectively). ConclusionsSGLT-2 inhibitors may be superior to GLP-1 RAs for renal outcomes in T2DM patients with/without albuminuria, although there was no difference in the risk of MACE.

Re-thinking diabetic nephropathy: Microalbuminuria is just a piece of the diagnostic puzzle

The decline of the estimated glomerular filtration rate (eGFR) and the presence of albuminuria are the typical hallmarks of kidney disease arising as one of the most frequent diabetic complications over a long period of time, generally known as diabetic nephropathy or diabetes kidney disease (DKD). However, a decline in the renal function may occur in diabetic patients for other reasons unrelated to glycemic control, and this condition is known as non-diabetic kidney disease (NDKD). In this opinion paper we will review these conditions, and we outline the importance of other investigations, such as kidney biopsy and the measurement of novel biomarkers, in order to identify the disease progression early, and to allow a timely intervention. We will also focus on the actual limits of the quantitative measurements of albumin in urine, especially with regards to potential interferences due to the treatment of patients with statins.

Kidney outcomes and all-cause mortality in people with type 2 diabetes exhibiting non-albuminuric kidney insufficiency.

It remains unclear whether people with diabetes exhibiting non-albuminuric kidney insufficiency have higher risk of kidney function decline and mortality compared with those exhibiting preserved kidney function without albuminuria. Furthermore, information regarding the incidence of albuminuria in people with this unique phenotype is sparse. Here, we aimed to elucidate the risk of the kidney outcomes and all-cause mortality in people with diabetes exhibiting non-albuminuric kidney insufficiency. In this retrospective cohort study, 8320 Japanese adults with type 2 diabetes were classified into four groups based on the presence of albuminuria and kidney insufficiency at baseline, defined as urinary albumin/creatinine ratio of equal to or above 30mg/g and eGFR of less than 60 ml min-1 1.73 m-2, respectively. The primary composite kidney endpoint was a 50% decrease in eGFR from baseline or the initiation of kidney replacement therapy. The annual percentage change in eGFR slope and progression of albuminuria category were evaluated as the secondary and tertiary kidney endpoints, respectively. All-cause death was also set as the endpoint. Compared with people exhibiting non-albuminuric preserved kidney function, those with non-albuminuric kidney insufficiency had the higher risk for the primary kidney endpoint (HR 4.1; 95% CI 2.5, 6.7; p < 0.001), steep percentage change in eGFR slope (-1.96%/year vs -1.36%/year, p < 0.001), incidence of albuminuria (HR 2.1; 1.7, 2.6; p < 0.001) and all-cause mortality (HR 1.5; 1.2, 2.0; p = 0.003). In the sensitivity analyses treating the incidence of albuminuria as a competing risk, people with non-albuminuric kidney insufficiency still had higher risk for the primary kidney endpoint and all-cause mortality than those with non-albuminuric preserved kidney function (subdistribution HR 2.8; 1.4, 5.6; p = 0.004; and 1.6; 1.1, 2.2; p = 0.014, respectively). People with type 2 diabetes exhibiting non-albuminuric kidney insufficiency had poorer kidney outcomes and life prognosis than those exhibiting non-albuminuric preserved kidney function.

Low disease activity state in juvenile-onset systemic lupus erythematosus.

To determine the rate of achieving The Lupus Low Disease Activity State (LLDAS) in children with systemic lupus erythematosus (SLE) for tracing pertinent treatment modalities. A total of 122 juvenile-onset SLE (jSLE) patients from six pediatric rheumatology centers in Turkey were enrolled in the study. LLDAS-50 was defined as encountering LLDAS for at least 50% of the observation time. According to the achievement of LLDAS-50, clinical features, immunological profiles, and treatments of patients with jSLE have been revealed. LLDAS of any duration was achieved by 82% of the cohort. Although only 10.8% of the patients achieved remission, 68.9% reached LLDAS-50. A significant difference was found between patients who reached LLDAS-50 and those who did not, in terms of the time to reach low-dose corticosteroid treatment (p = 0.002), the presence of subacute cutaneous findings (p = 0.007), and the presence of proteinuria (p = 0.002). Both of the groups were under similar treatment approaches. However, the number of patients being treated with corticosteroids at the last visit was found to be significantly higher in patients who achieved LLDAS-50 (p<0.001). Targeting LLDAS in jSLE, even with long-term, low-dose corticosteroid use, seems to be an achievable goal in clinical practice.

Renal Complications and Duration of Diabetes: An International Comparison in Persons with Type 1 Diabetes.

IntroductionRenal complications are both a marker of previous suboptimal glycaemic control and a major risk factor for cardiovascular disease in persons with type 1 diabetes (T1D). The aim of the study was to evaluate the prevalence of renal complications in persons with T1D in four geographical regions.MethodsNationwide registry data from Austria/Germany, Sweden and the US were used to estimate the prevalence of renal complications from January 2016 until September 2018. Chronic kidney disease (CKD) and albuminuria in the study population and each registry were analysed by diabetes duration. Risk factors for renal complications were described by registry.ResultsIn the total cohort of 78.926 adults with T1D, mean age was 44.4 ± 18.43 years and mean diabetes duration was 21.6 ± 22 years. Mean estimated glomerular filtration rate (eGFR) was 94.0 ± 31.45 ml/min, 13.0% had microalbuminuria and 3.9% had macroalbuminuria. Mean age, diabetes duration, use of insulin pumps and continuous glucose monitoring, as well as presence of albuminuria, varied between registries. Albuminuria was present in approximately 10% of persons with diabetes duration < 20 years and impaired renal function (eGFR < 60 ml/min) was present in 17%. In persons with diabetes duration > 40 years, approximately one-third had albuminuria and 25% had impaired renal function.ConclusionsThis analysis used three nationwide registries of persons with T1D. Despite recent use of more effective diabetes therapies, a substantial proportion of persons with T1D have renal complications at < 20 years after diagnosis. Efficient glucose-lowering and renal-protective strategies are needed in persons with T1D.

Kidney Outcomes Associated With SGLT2 Inhibitors Versus Other Glucose-Lowering Drugs in Real-world Clinical Practice: The Japan Chronic Kidney Disease Database.

OBJECTIVERandomized controlled trials have shown kidney-protective effects of sodium–glucose cotransporter 2 (SGLT2) inhibitors, and clinical practice databases have suggested that these effects translate to clinical practice. However, long-term efficacy, as well as whether the presence or absence of proteinuria and the rate of estimated glomerular filtration rates (eGFR) decline prior to SGLT2 inhibitor initiation modify treatment efficacy among type 2 diabetes mellitus (T2DM) and chronic kidney disease (CKD) patients, is unknown.RESEARCH DESIGN AND METHODSUsing the Japan Chronic Kidney Disease Database (J-CKD-DB), a nationwide multicenter CKD registry, we developed propensity scores for SGLT2 inhibitor initiation, with 1:1 matching with patients who were initiated on other glucose-lowering drugs. The primary outcome included rate of eGFR decline, and the secondary outcomes included a composite outcome of 50% eGFR decline or end-stage kidney disease.RESULTSAt baseline, mean age at initiation of the SGLT2 inhibitor (n = 1,033) or other glucose-lowering drug (n = 1,033) was 64.4 years, mean eGFR was 68.1 mL/min per 1.73 m2, and proteinuria was apparent in 578 (28.0%) of included patients. During follow-up, SGLT2 inhibitor initiation was associated with reduced eGFR decline (difference in slope for SGLT2 inhibitors vs. other drugs 0.75 mL/min/1.73 m2 per year [0.51 to 1.00]). During a mean follow-up of 24 months, 103 composite kidney outcomes occurred: 30 (14 events per 1,000 patient-years) among the SGLT2 inhibitors group and 73 (36 events per 1,000 patient-years) among the other drugs group (hazard ratio 0.40, 95% CI 0.26–0.61). The benefit provided by SGLT2 inhibitors was consistent irrespective of proteinuria and rate of eGFR decline before initiation of SGLT2 inhibitors (Pheterogeneity ≥ 0.35).CONCLUSIONSThe benefits of SGLT2 inhibitors on kidney function as observed in clinical trials translate to patients treated in clinical practice with no evidence that the effects are modified by the underlying rate of kidney function decline or the presence of proteinuria.

Association of lipid accumulation product with chronic kidney disease in Chinese community adults: a report from the REACTION study

BackgroundLimited studies regarding the correlation of lipid accumulation product (LAP) with a decreased estimated glomerular filtration rate (eGFR) have yielded conflicting findings, and no report has demonstrated the relationship of LAP with chronic kidney disease (CKD), defined as the presence of albuminuria and/or a decreased eGFR. The purpose of this study was to estimate the possible correlation of LAP with CKD prevalence in Chinese community adults.MethodIn this cross-sectional study, LAP level of 7202 participants (age ≥ 40 years) was determined, and its possible association with CKD was evaluated by a multiple logistic regression model.ResultsCompared with subjects with non-CKD, non-albuminuria, and high eGFR, LAP levels significantly increased in female not male subjects with CKD, albuminuria, and low eGFR, respectively (all P < 0.001). The univariate logistic regression analysis revealed that LAP level of female not male subjects were significantly and positively associated with the prevalence of CKD (P < 0.001). The multivariate logistic regression analysis showed that the risk of CKD prevalence in female not male subjects progressively increased across LAP quartiles (P for trend < 0.01), and the risk of CKD prevalence of subjects in Q4 significantly increased compared to those in Q1 after adjustment for potential confounding factors in Models 4 (odds ratio [OR]: 1.382, 95% confidence intervals [CI] 1.002–1.906, P < 0.05). Stratified analysis revealed positive associations of LAP quartiles with risk of CKD prevalence in people with the following characteristics: women, older, overweight, with hypertension, normal glucose tolerance, appropriate low-density lipoprotein cholesterol, nonsmokers, nondrinkers, and no cardiovascular disease events.ConclusionsHigh LAP levels might be significantly associated with risk of CKD prevalence in community-dwelling Chinese female adults, which may inform both public health recommendations and clinical practice.

Low eGFR and albuminuria independently predict all-cause mortality in high-risk subjects undergoing coronary arteriography.

Individuals with Chronic Kidney Disease (CKD) are at high risk for cardiovascular morbidity and mortality. The aim of this study was to examine the relationship between renal dysfunction and all-cause mortality in a sample of subjects undergoing coronary angiography (CA). We evaluated 1017 subjects who consecutively underwent CA. Glomerular filtration rate (eGFR) was estimated by CKD-EPI and urinary albumin excretion reported as urinary albumin-to-creatinine ratio. Vital status was ascertained by interrogating the Italian Health Card Database. One-thousand-seventeen subjects (759M/258F) were enrolled into the study from 2016 to 2018. One-hundred-fourteen deaths occurred during a median follow-up of 44months. The whole population was divided in two subgroups according to the presence/absence of low eGFR (i.e. < 60ml/min/1.73m2). Subjects with low baseline eGFR had a worse clinical profile than subjects with preserved kidney function. The risk of death in subjects with eGFR < 60ml/min/1.73m2 was almost three times higher than in subjects with preserved kidney function: fully adjusted HR 2.70 (95% CI 1.56-4.67). The presence of albuminuria also predicted a high risk of death: fully adjusted HR 2.09 (95% CI 1.17-3.73) and HR 4.26 (95% CI 2.18-8.33), microalbuminuria or macroalbuminuria, respectively, being normoalbuminuria the reference group. Again, the increased risk remained significant after adjusting for several potential confounders. In conclusion, kidney disease measures (i.e. low eGFR or albuminuria) independently predict increased risk for all-cause death in a large sample of subjects undergoing CA. These results have a relevant clinical impact.

Agreement between biopsy and renal function in pediatric patients with lupus nephritis. A retrospective study

IntroductionLupus nephritis (LN) is a consequence of Systemic Lupus Erythematosus (SLE). Renal biopsy is a potential prognostic biomarker for renal function. ObjectiveTo correlate histopathological findings and renal function in children with LN. Materials and methodsA retrospective observational study was conducted on children with a histopathological diagnosis of NL. Patients with no follow-up registered were excluded. The kidney biopsy at diagnosis was evaluated using the ISN/RPS scale. The Kappa index was used to determine the level of agreement between renal failure (Glomerular Filtration Rate [GFR] < 60 mL/min/1.73 m2) and presence or absence of each index on the modified ISN/RPS scale. ResultsA total of 57 patients with NL were treated from 2011 to 2018 at the institution. Of these, 40 (70%) met inclusion criteria, and 10 (25%) were male. The median age of NL diagnosis was 12.9 years (IQR, 11.1–14.9). Follow-up time was 2.3 years (IQR, 1.0–5.16). At diagnosis, karyorrhexis was the characteristic with highest level of agreement with renal failure (k = 0.1873 SE = 0.0759 P = .0068) and at the last follow-up, it was global segmental sclerosis (k = 0.1481 SE = 0.078 P = .0287). There was no difference in the GFR at the last follow-up and the presence of proteinuria at diagnosis (P = .3936). ConclusionRenal biopsy findings may be an insufficient tool to predict renal function. Treatment and prognosis of patients with NL should be done using other biomarkers and clinical signs. Prospective studies should be performed to confirm this hypothesis.

Association between Kidney Function, Proteinuria and the Risk of Multiple Myeloma: A Population-Based Retrospective Cohort Study in South Korea.

PurposeWhile renal impairment is one of the first clinical manifestations of multiple myeloma (MM), declined renal function may conversely be a risk factor for cancers including MM. In this study, we investigated the relationship between chronic kidney disease and MM at a population level.Materials and MethodsA total of 9,809,376 adults who participated in a nationwide health screening program and had no MM, cancer or end-stage renal disease at baseline were investigated for incidence of MM. The impact of estimated glomerular filtration rate (eGFR) and random urine dipstick proteinuria, and interactive associations of the two factors on the MM incidence were evaluated.ResultsThe general incidence of MM was 4.8 per 100,000 person-years (mean follow-up of 8.3 years). Participants with eGFR < 60 mL/min/1.73 m2 (5.8% of participants) had higher MM incidence than those with eGFR ≥ 60 mL/min/1.73 m2 (adjusted hazard ratio, 1.29; 95% confidence interval, 1.17 to 1.43). When eGFR was graded into five levels, there was a significant inverse dose-response relationship between eGFR level and MM incidence at the lower eGFR levels (reference: eGFR 60–89 mL/min/1.73 m2). A dose-response relationship was also found with degree of dipstick proteinuria and incidence of MM.ConclusionAdults with decreased renal function indicated either by decreased eGFR or presence of proteinuria are at a higher risk of developing MM compared to those without, and there is a dose-response relationship between the severity of renal impairment and MM incidence.

Diagnostic accuracy of a urine dipstick for detecting albuminuria in hypertensive patients.

Background: Screening for albuminuria is generally recommended among patients with hypertension. While the urine dipstick is commonly used for screening urine albumin, there is little evidence about its diagnostic accuracy among these patients in Thailand. This study aimed to assess the diagnostic accuracy of a dipstick in Thai hypertensive patients for detecting albuminuria. Methods: This study collected the data of 3,067 hypertensive patients, with the results of urine dipstick and urine albumin-to-creatinine ratio (ACR) from random single spot urine being examined in the same day at least once, at Lampang Hospital, Thailand, during 2018. For ACR, a reference standard of ≥ 30 mg/g was applied to indicate the presence of albuminuria. Results: The sensitivity, specificity, positive predictive value (PPV), and negative predictive value of the trace result from dipsticks were 53.6%, 94.5%, 86.5%, and 75.5%, respectively. The area under the receiver operating characteristic curve of the dipstick was 0.748. Conclusion: Using the dipstick for screening albuminuria among hypertensive patients should not be recommended for mass screening due to its low sensitivity. In response to high PPV, a trace threshold of the dipstick may be used to indicate presence of albuminuria.

Особливості порушень функціонування нирок у дітей із системним червоним вовчаком та ювенільним ідіопатичним артритом

Актуальність. При системних захворюваннях сполучної тканини автоімунної природи ураження нирок в одних випадках є синдромом захворювання, а в інших — наслідком основного процесу. Мета роботи — встановити частоту та характер порушень функціонування нирок у дітей та підлітків, хворих на ювенільний ідіопатичний артрит (ЮІА) та системний червоний вовчак (СЧВ), залежно від тривалості та активності цих захворювань. Матеріали та методи. Обстежені 113 дітей у віці від 7 до 18 років, із них хворих на ЮІА — 70, 43 дитини — з СЧВ. Розподіл на групи проведений залежно від тривалості та активності захворювання. Стан функції нирок оцінювали за допомогою геморенальних проб (рівень креатиніну сироватки крові), визначення швидкості клубочкової фільтрації. Установлювали рівень протеїнурії в добовій сечі, а також вивчали концентраційну функцію нирок за допомогою аналізу сечі за Зимницьким. Статистична обробка проводилася за допомогою пакета статистичних програм Statgrafics 16.0. Результати. Так, у дітей з ЮІА при тривалості хвороби більше ніж 3 роки відбувалися зміни функції нирок, що виражалися протеїнурією, порушенням швидкості клубочкової фільтрації та зниженням концентраційної функції нирок. При вивченні частоти порушень залежно від активності патологічного процесу встановлено що у групі з 0 ст. було зниження як швидкості клубочкової фільтрації (25,0 %), так і концентраційної функції нирок (12,5 %). У групі з I ст. активності виявлені мікропротеїнурія (4,4 %), порушення швидкості клубочкової фільтрації (12,3 %) та зниження концентраційної функції нирок (6,6 %). У групі з II ст. також виявлені мікропротеїнурія (14,2 %) та певне зниження швидкості клубочкової фільтрації (14,2 %), а в групі з III ст. майже у всіх хворих зареєстровані мікропротеїнурія (66,6 %) та зниження концентраційної функції нирок (33,3 %). При вивченні функції нирок залежно від активності патологічного процесу привертали увагу приріст рівня мікропротеїнурії (р &lt; 0,01) та зниження клубочкової фільтрації в групі з III ступенем активності (р &lt; 0,01). Також установлено зростання рівня протеїнурії в групі з тривалістю захворювання понад 3 роки. Таким чином, установлено, що ураження нирок супроводжується значним зниженням клубочкової фільтрації та протеїнурією, тобто порушенням функції клубочкового апарату нирок. У хворих на СЧВ дітей із тривалістю захворювання від 1 до 3 років в 68,1 % випадків зареєстровані наявність протеїнурії та в поодиноких випадках — зміни швидкості клубочкової фільтрації. У групі дітей із тривалістю патологічного процесу понад 3 роки виявлено більш глибокі зміни функції нирок. Так, майже в усіх хворих установлена протеїнурія (90,4 %), частота зниження швидкості клубочкової фільтрації збільшилась до 19,0 %, у 14,2 % випадків встановлено зниження концентраційної функції нирок. При аналізі частоти порушень функції нирок залежно від активності СЧВ привертали увагу зростання рівня протеїнурії (р &lt; 0,05) та зниження швидкості клубочкової фільтрації (р &lt; 0,02) саме у хворих із II ступенем активності захворювання. При вивченні показників функції нирок залежно від тривалості захворювання на СЧВ установлено, що в групі з тривалістю хвороби понад 3 роки відбувається зниження швидкості клубочкової фільтрації (р &lt; 0,03), зростання рівня мікроальбумінурії (р &lt; 0,03) та зниження максимальної щільності сечі (р &lt; 0,03). При дослідженні показників функції нирок залежно від активності патологічного процесу виявлено зростання рівня мікроальбумінурії при II ступені активності (р &lt; 0,01). Таким чином, майже у третини дітей із СЧВ із тривалістю захворювання понад 3 роки та збереженням активності патологічного процесу відбувається формування ознак ураження нирок із порушенням функції як клубочкового, так і канальцевого апарату нирок, що надалі буде сприяти розвитку хронічної ниркової недостатності. Висновки. У дітей, хворих на ЮІА та на СЧВ, із тривалістю захворювання понад 3 роки при збереженні активності патологічного процесу формуються порушення функції нирок. Ознаками ураження нирок є наявність протеїнурії, зниження клубочкової фільтрації, зниження концентраційної здатності нирок.

Особливості порушень ліпідного спектра та компонентів системи згортання крові у дітей із коморбідними станами при ювенільному ідіопатичному артриті

Актуальність. У дітей і підлітків із ювенільним ідіопатичним артритом (ЮІА) прискореному розвитку атеросклерозу та формуванню коморбідної патології сприяє висока імунозапальна активність хвороби. Зазвичай формування атеросклерозу відбувається паралельно з порушеннями системи згортання крові, тобто виникають явища атеротромбозу. Через це вважалось за необхідне визначити особливості ліпідного спектра крові та системи гемостазу в дітей з ЮІА та коморбідною патологією. Матеріали та методи. Обстежено 97 дітей (5–18 років) хворих на ЮІА. Пацієнти були розподілені на дві групи. Першу групу становили 38 дітей (39,2 %) без ознак коморбідної патології, у другу групу (з ознаками коморбідної патології) увійшло 59 дітей (60,8 %). Вивчали ліпідний спектр крові та коагулограму. Статистична обробка проводилась за допомогою пакета статистичних програм Statgrafics 16.0. Результати. У дітей з ЮІА та проявами коморбідної патології встановлено ознаки гіперкоагуляції, особливо виражені при порушенні ліпідного спектра крові. Під час дослідження параметрів ліпідного спектра крові у хворих із високими показниками фібриногену встановлено підвищення рівня ліпопротеїнів низької щільності (р &lt; 0,02), тригліцеридів (р &lt; 0,02) та коефіцієнта атерогенності (р &lt; 0,03). При аналізі функції нирок встановлено, що в групі з коморбідною патологією у 21,4 % дітей показники швидкості клубочкової фільтрації знаходились або в межах дуже низьких значень, або в межах гіперфільтрації. Показники протеїнурії у дітей групи з коморбідністю мали більш високі значення і потребували особливої уваги. Аналіз ліпідного спектра крові в групі хворих з ознаками порушень функції нирок свідчить, що у цих хворих ще більше зростає рівень атерогенних фракцій ліпідів. За результатами аналізу системи згортання в цій групі виявлено лише підвищення протромбінового індексу (р &lt; 0,05). Отже, в дітей з ЮІА формування коморбідної патології відбувається на тлі активності процесу, супроводжується формуванням атерогенних дисліпідемій і підвищенням тромбогенного потенціалу системи згортання крові. Зростання концентрації циркулюючих імунних комплексів і залучення нирки до патологічного процесу підвищує ступінь патологічних змін ліпідного спектра крові та системи гемостазу. Висновки. Встановлено, що прогностично не сприятливими ознаками формування коморбідної патології у хворих на ЮІА є: збереження активності патологічного процесу з підвищенням концентрації циркулюючих імунних комплексів, наявність протеїнурії, підвищення рівня загального холестерину, коефіцієнта атерогенності та фібриногену.

Морфологічна характеристика еритроцитів сечі в дітей з еритроцитурією

Актуальність. Визначення походження еритроцитурії в практиці педіатра є важливим завданням, воно дозволяє сформувати правильний діагноз. Розглянуто можливість застосування фазово-контрастної мікроскопії (ФКМ) для виявлення гломерулярної та негломерулярної еритроцитурії. Метою роботи було визначення морфологічної характеристики еритроцитів сечі в дітей з еритроцитурією для покращення якості диференціальної діагностики. Матеріали та методи. Дослідження морфологічної характеристики еритроцитів сечі методом ФКМ проведено 73 пацієнтам віком від 1 до 18 років, із них 45 (61,6 %) хворим на гематуричну форму гломерулонефриту, 23 (31,5 %) хворим на спадковий нефрит та 5 (6,8 %) хворим на дисметаболічну нефропатію. Результати. У дітей із клінічно встановленим діагнозом «гломерулонефрит, гематурична форма» виявлено незмінені еритроцити в 44,4 % пацієнтів, у 42,2 % випадків еритроцити були дисморфними, і в 13,4 % випадків виявлено акантоцити. Серед дітей з еритроцитурією, яким було клінічно встановлено діагноз «спадковий нефрит», переважали пацієнти з дисморфними еритроцитами — 52,2 %, у 26,1 % хворих еритроцити не були зміненими, і в 21,7 % виявлено акантоцити. У дітей з еритроцитурією, хворих на дисметаболічну нефропатію, еритроцити осаду сечі були незмінені й простежувались кристали солей. Висновки. Метод ФКМ можна використовувати в сукупності із загальноклінічними методами в рутинній практиці для визначення подальшої тактики обстеження та лікування дітей з еритроцитурією.

Вплив альбумінурії на стан плазмового гемостазу у хворих на гіпертонічну хворобу

В останні десятиріччя численні наукові роботи присвячено дослідженню клінічної та прогностичної значимості альбумінурії, методів її виявлення, а також лікувальних заходів, що направлені на боротьбу з даним патологічним станом. Метою роботи було встановити особливості змін плазмового гемостазу у хворих на гіпертонічну хворобу залежно від наявності альбумінурії. Матеріали і методи. Нами було обстежено 113 осіб: 14 практично здорових (1-ша група, контроль), 41 хворий на гіпертонічну хворобу (ГХ) II стадії із супутньою альбумінурією (2-га група), 58 хворих на ГХ II стадії без супутньої альбумінурії (3-тя група). Проводили лабораторні дослідження: активований частковий тромбопластиновий час, протромбіновий індекс, тромбіновий час, фібриноген, розчинні фібрин-мономерні комплекси (РФМК), час ХІІа-залежного фібринолізу, антитромбін ІІІ, протеїн С. Результати. Був виявлений підвищений вміст РФМК, який у 3-й групі хворих на 135 %, а в 2-й групі хворих — на 247 % перевищував конт­рольні значення. При цьому у хворих з альбумінурією він був набагато вищим навіть за показник у групі хворих на ГХ без альбумінурії — на 48 %. Час XII-а залежного фібринолізу як у 2-й, так і в 3-й групі був набагато більшим за норму. Виражені зміни відбувались з боку системи природних антикоагулянтів, що були статистично значущими по відношенню до групи контролю лише у групі хворих з альбумінурією, а у групі хворих без альбумінурії вони суттєво не відрізнялись від групи контролю. Висновки. У хворих на гіпертонічну хворобу незалежно від вираженості альбумінурії спостерігалось значне пригнічення фібринолітичної активності крові та активації останніх ланок згортання крові — фібриноутворення. Наявність альбумінурії асоціювалась з більш суттєвою активацією фібриноутворення та поєднувалась із пригніченням власної антикоагулянтної активності крові, про що свідчило зменшення вмісту антитромбіну III та протеїну С.

MP61-06 USING CYSTATIN C TO PREDICT RENAL FUNCTION POST-NEPHRECTOMY

You have accessJournal of UrologyKidney Cancer: Epidemiology & Evaluation/Staging/Surveillance III (MP61)1 Sep 2021MP61-06 USING CYSTATIN C TO PREDICT RENAL FUNCTION POST-NEPHRECTOMY Ben Petrinec, Ian Cooke, Eric Midenburg, Kenneth Ogan, and Viraj Master Ben PetrinecBen Petrinec More articles by this author , Ian CookeIan Cooke More articles by this author , Eric MidenburgEric Midenburg More articles by this author , Kenneth OganKenneth Ogan More articles by this author , and Viraj MasterViraj Master More articles by this author View All Author Informationhttps://doi.org/10.1097/JU.0000000000002101.06AboutPDF ToolsAdd to favoritesDownload CitationsTrack CitationsPermissionsReprints ShareFacebookLinked InTwitterEmail Abstract INTRODUCTION AND OBJECTIVE: Patients undergoing nephrectomy experience loss of renal volume and function. Lower pre-operative estimated glomerular filtration rate (eGFR) is a predictor of post-operative chronic kidney disease. Some studies suggest cystatin c (Cys C) may be a more precise and accurate measure with which to calculate eGFR than serum creatinine (SCr). The purpose of this study is to determine whether Cys C and eGFR utilizing Cys C will correlate more strongly with post-operative renal function (presence of proteinuria and renal parenchymal volume) when compared to SCr and creatinine-based eGFR. METHODS: Prospective patients undergoing partial (PN) or radical nephrectomy (RN) had SCr, Cys C, and SCr and Cys C-based GFR measured pre-operatively (within 3 months of surgery), on post-operative day 1 (POD1), and 3-6 months after surgery. Preoperative and post-operative abdomen CT or MRI studies were obtained. Slice-O-Matic software (TomoVision, Magog, Canada) was used to outline kidney parenchyma and renal masses (shown in figure 1) and construct 3-D measurements estimating renal volume. RESULTS: Of our 53 patients, 35 patients (66%) underwent RN and 18 (34%) underwent PN. Cys C measured pre-operatively (r= -.35, p=.015) and on POD1 (r=-.40, p=.004) inversely correlated to post-operative kidney volume. SCr measured preoperatively (r=.-34, p=.016) and on POD1 (r=.-31, p=.028) demonstrated inverse correlation with post-operative kidney volume. POD1 Cys C (r=.33, p=.023) and SCr (r=.33, p=.026) correlated with presence of proteinuria at 3-6 months post-nephrectomy. eGFR at pre-operative visit and on POD1 utilizing Cys C-based (r=.32, p=.026; r=.45,p=.001, respectively) and creatinine-based CKD-EPI (r=.50, p=.000; r=.47, p=.001, respectively) formulas demonstrated a direct relationship to post-operative kidney volume. eGFR calculated from creatinine based CKD-EPI demonstrated an inverse correlation to presence of proteinuria at 3-6 months post-operatively (r=-.33, p =.027). CONCLUSIONS: Cystatin C as well as Cys C-based eGFR measured preoperatively and on POD1 may have some utility in estimating post-surgical renal volume and function. Further studies are needed to determine the utility of Cys C levels in predicting renal function and risk of renal dysfunction following nephrectomy. Source of Funding: None © 2021 by American Urological Association Education and Research, Inc.FiguresReferencesRelatedDetails Volume 206Issue Supplement 3September 2021Page: e1085-e1085 Advertisement Copyright & Permissions© 2021 by American Urological Association Education and Research, Inc.MetricsAuthor Information Ben Petrinec More articles by this author Ian Cooke More articles by this author Eric Midenburg More articles by this author Kenneth Ogan More articles by this author Viraj Master More articles by this author Expand All Advertisement Loading ...

Prognostic significance of dipstick proteinuria in heart failure with preserved ejection fraction: insight from the PURSUIT-HFpEF registry

ObjectiveThe semiquantitative urine dipstick test is a simple and convenient method that is available in the smallest community-based healthcare clinics. We sought to clarify the prognostic significance of dipstick proteinuria...

A young woman presented with massive pulmonary embolism with inferior vena cava thrombus as a complication of nephrotic syndrome: a case report

Nephrotic syndrome (NS) was first described in 1827 as the presence of proteinuria of ≥ 3.5 g/24 h, hypoalbuminemia < 3.0 g/dl, peripheral edema, hyperlipidemia, lipiduria, and increased thrombotic risk. Nephrotic syndrome has an incidence of three cases per 100,000 each year in adults. Nephrotic syndrome also has serious complications due to hypercoagulable state in both various venous and arteries which could lead thromboembolic events. The pathophysiology of hypercoagulability in the nephrotic syndrome is due to an imbalance of prothrombotic and antithrombotic factors, as well as impaired thrombolytic activities.Here, we will present a 19-year-old woman who presented to the emergency department complaining of chest pain and shortness of breath for 3 days. The patient was quickly diagnosed with pulmonary embolism and inferior vena cava thrombosis as a complication of nephrotic syndrome, allowing prompt initiation of anticoagulant therapy. After 2 weeks of admission, the patient’s condition resolved, her laboratory results returned to almost normal and the patient was discharged with oral prednisolone, coumadin, atorvastatin, and ramipril. We aim to determine which is the likely cause of pulmonary embolism in patients with nephrotic syndrome.

Association between chronic kidney disease and new-onset dyslipidemia: The Japan Specific Health Checkups (J-SHC) study

Background and aimsDyslipidemias are common among patients with chronic kidney disease (CKD) and are a major risk factor for cardiovascular disease. This study aimed to investigate the association between early-stage CKD and new-onset dyslipidemia for each lipid profile. MethodsThis nationwide longitudinal study included data from the Japan Specific Health Checkups (J-SHC) Study. New-onset dyslipidemia was indicated by hypertriglyceridemia (High-TG; ≥150 mg/dL), hyper-LDL cholesterolemia (High-LDL-C; ≥140 mg/dL), or hypo-HDL chelesterolemia (Low-HDL-C; <40 mg/dL) levels according to the guideline of Japan Atherosclerosis Society, or High-TG/HDL-C ratio (≥3.5) which was a good predictor of atherosclerosis. The incidence of new-onset dyslipidemia was compared between participants with and without CKD. Survival curves were used to analyze the incidence of each dyslipidemia. ResultsOf 289,462 participants with a median follow-up period of 3 years, the incidence of High-TG, High-LDL-C, Low-HDL-C, and High-TG/HDL-C ratios were 64.4/1000 person-years, 83.1/1000 person-years, 14.5/1000 person-years, and 39.6/1000 person-years, respectively. The adjusted hazard ratios (95% confidence intervals) for High-TG, High-LDL-C, Low-HDL-C, and High-TG/HDL-C ratio were 1.09 (1.05–1.13), 0.99 (0.95–1.04), 1.12 (1.05–1.18), and 1.14 (1.09–1.18), respectively, in CKD participants as compared to non-CKD participants. Decreased eGFR and presence of proteinuria were independently associated with higher risks for new-onset of High-TG, Low-HDL-C, and High-TG/HDL-C ratios. ConclusionsCKD was associated with a higher risk of new-onset High-TG, Low-HDL-C, and High-TG/HDL-C ratios, but not High-LDL-C, in the general population. These CKD-specific lipid abnormalities may explain the residual risk for CKD-related cardiovascular disease.