Метою статті є розкриття поняття правової цифровізації як інтегрального методу формалізації права, виявлення значення цифровізації для системи права, переваг та ризиків використання цифрових технологій в різних галузях права.
 Наукова новизна статті полягає у дослідженні характеристики стану сучасного права в умовах поширення цифрових технологій, їх впливу на зміст і структуру права, а також у виявленні переваг і загроз, пов’язаних із застосуванням цифровізації. Викладені положення, узагальнення, висновки та пропозиції мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для розвитку базових концепцій теорії права.
 Висновки. Сьогодні використання цифрових технологій в соціально-економічних і виробничих процесах вимагають актуалізації чинних нормативно-правових положень, а також трансформації правової системи в напрямку забезпечення її відповідності цифровізації. Багатовекторність застосування «цифри» дає підстави вважати, що на даному етапі активно формується цифровий простір і пов’язана з ним нова галузь права – цифрове право як сукупність норм або цифрових стандартів у формі комп’ютерних програм та алгоритмів.
 За нашим визначенням, правова цифровізація – це інтегральний метод формалізації права, активного системного оперування нормативно-правовими масивами, що трансформуються або відображаються за допомогою комп’ютерних програмних кодувань.
 З метою оптимізації правовідносин, а також створення нової цифрової реальності правова цифровізація також вимагає правового регулювання або присутності уповноваженого державою регулятора.
 Вплив технологічного фактора призводить до трансформації традиційного права. Втім, впровадження правової цифровізації у правотворчий процес сприятиме покращенню системи права в контексті її упорядкування, систематизації, усунення прогалин і суперечностей. Розвиток цифрової нормотворчості відбувається на основі цифрових моделей та шляхом трансформації класичного паперового законодавства в норми права, придатні одночасно для використання як людиною, так і машиною.