Constitutional lawmaking on the protection of the rights of national minorities in the West Ukrainian People’s Republic

Abstract

Проблема захисту прав національних меншин з плином часу не втрачає своєї актуальності. Для європейського континенту ця проблема актуалізується потужними міграційними процесами, у тому числі й напливом значної кількості нелегальних мігрантів, які з часом отримують у країні перебування визначений правовий статус та апелюють до захисту своїх національних прав. Для України ця проблема актуалізується агресивними діями Російської Федерації, яка анексію частини суверенної території України намагається видати за захист прав російськомовної національної меншини. Характерно, що подібна ситуація мала місце і сто років тому, коли на руїнах Російської й Австро-Угорської імперій утворювалися нові держави, зокрема й Українська. Тому тогочасний досвід пошуку правових моделей забезпечення міжнаціональної злагоди і захисту прав громадян різних національностей на території багатонаціональної держави є цікавим і в нинішніх політико-правових реаліях.
 Метою статті є аналіз норм щодо захисту прав національних меншин у конституційних актах ЗУНР.
 Наукова новизна полягає в аналізі проектів конституційних актів ЗУНР, як багатонаціональної держави, з точки зору забезпечення прав національних менших та налагодження мирного співіснування представників різних національностей в одній державі.Висновки. Державне будівництво на західноукраїнських землях під час Української революції 1917–1921 років супроводжувалося розробленням конституційних актів та інших базових законів, які мали урегулювати як основні засади державного ладу, так і права та свободи громадян. Конституційні акти та проекти Основного Закону ЗУНР, розроблені С. Дністрянським, надавали широкі права національним меншинам. Вони включали не лише право послуговуватися рідною мовою в побуті та навчати нею дітей, а й право користуватися рідною мовою в державних установах, зокрема судах, у зв’язку з чим державні службовці були зобов’язані володіти трьома мовами – українською, німецькою та польською, а також право на національну автономію та власне національне представництво в парламенті.Показовим є те, що ряд норм, запропонованих С. Дністрянським, уже після Другої світової війни були включені до Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року, та інших міжнародних актів ООН щодо захисту прав людини і національних меншин. Відповідні положення щодо захисту прав національних менших сьогодні гарантуються чинною Конституцією України та розвинуті в інших національних законах.