У статті аналізуються матеріали археологічних досліджень цвинтаря XVII-XVIII ст. та залишків Свято-Успенської церкви в с. Лютенька (Полтавщина).
 Лютенька була заснована як слобода у 30-х рр. XVII ст.. До 1646 р. була у власності Конєцпольських. У 1648-1782 рр. Лютенька функціонувла, як сотенне містечко у складі Гадяцького, Полтавського, Зіньківського полків. Найтісніше її історія пов’язана із родиною Бороховичів, зокрема із Михайлом Андрійовичем, який у 1672-1687 рр., із незначними перервами, був гадяцьким полковим обозним, а 1687 – 1704 р. – полковником. У статті розглянута родина Михайла та його другої дружини Олени Іванівни. Взаємовідносини останньої та дітей Максима, Федора, Івана, Феодосії і Марії, після смерті батька.
 Більшість членів родини знайшли свій спочинок на цвинтарі спеціально збудованої у 1687 р., як родинна усипальниця, Успенської церкви. Звели її в центрі лютенської фортеці на місці старої дерев’яної церкви першої чверті XVII ст. Новозведена церква була мурованою, дев'ятидільною, хрещатою, п'ятибанною. Проіснувала вона до 1985 р. Навколо неї у 2009-2010 рр. досліджена ділянка ґрунтового цвинтаря XVII-XVIII ст., всього близько 300 поховань. Вони розміщені у широтному напрямку, із тяжінням до стін храму, часто на місці раніше існуючих могил.
 Впродовж кінця XVII – першої чверті XVIII ст. Бороховичи здійснювали поховання членів своєї родини в підземному просторі центральної частини та обабіч церкви у склепових похованнях. Археологічно вивчено 13 склепів, унікального стану збереженості, які є у фокусі цієї розвідки. Знайдені та атрибутовані поховання самого Михайла Бороховича, його дружини Олени та, вірогідно синів. Поданий детальний опис конструкцій склепів, поховального вбрання, розміщення, супровідних обрядових речей: ікон, хрестів тощо. Матеріали кінця XVII-XVIII ст., розширюють наші уявлення та знання про різні аспекти здійснення поховань, поховальну обрядовість козацької старшини та, назагал, сприяють уточненню уявлень про смерть в часи Гетьманщини.