У матеріалах статті йдеться про тяглість традиції національної державотворчої боротьби у 20–40-х рр. ХХ ст. Представлено окремі аспекти використання етосу визвольних змагань українських збройних формацій 1917–1921 р. Організацією українських націоналістів (бандерівців) у Галичині в період Другої світової війни. Окреслено особливості вжитку керівництвом націоналістичного крила вітчизняного національно-визвольного руху Опору героїки військового чину національних мілітарних формацій періоду Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки для створення ідеологічного підґрунтя процесу розгортання власних збройних сил – Української Народної Самооборони та Української Повстанської Армії.
 Простежено паралелі у означенні кінцевої мети збройної боротьби нації. Вказано також на відмінності у концепції та тактичних засобах осягнення національного суверенітету. Відзначено, що дослідження представленої теми уможливлюють глибше сприйняття загалом вітчизняного соціуму процесу відстоювання національних прав, а, зокрема, державної незалежності.
 У ході висвітлення теми зроблено акцент на використанні матеріалів підпілля та джерел мемуаристичного характеру.