Актуальність. Тяжка гіпомагніємія та некоригована гіпокальціємія можуть призводити до тяжких порушень в організмі пацієнта. Метою цього дослідження було встановити поширеність, фактори ризику розвитку гіпомагніємії та гіпокальціємії в дітей із гострою дихальною недостатністю. Робочою гіпотезою було те, що гіпомагніємія та гіпокальціємія впливають на тривалість відлучення пацієнтів від штучної вентиляції легень та тривалість перебування пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії. Матеріали та методи. Нами проведено проспективне когортне одноцентрове дослідження на клінічній базі кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «ОХМАТДИТ») серед пацієнтів віком від 1 міс. до 3 років. Рівень магнію та іонізованого кальцію сироватки крові оцінювали в 1-шу (d1), 3-тю (d3), 5-ту (d5), 7-му та 9-ту добу (d7 та d9). Клінічні дані, що публікуються в даній статті, є частиною результатів клінічного дослідження Diaphragm ultrasound and trends in electrolyte disorders and transthyretin level as a method to predict ventilation outcome in children: the prospective observational cohort study; ISRCTN84734652; https://doi.org/10.1186/ISRCTN84734652. У період дослідження у відділення було прийнято 57 пацієнтів із гострою дихальною недостатністю, до аналізу даних включено 54 пацієнти. При гіпомагніємії нижче 0,8 ммоль/л пацієнтам додавали до лікування магнію сульфат 25% в/в із розрахунку 50 мг/кг/добу до досягнення цільового рівня магнію сироватки крові понад 0,8 ммоль/л. При гіпокальціємії нижче 1,1 ммоль/л додавали до лікування кальцію глюконат 10% в/в із розрахунку 1 мл/кг/добу (еквівалентно 0,23 ммоль/кг/добу). Результати. Нормомагніємію виявили у 29,6 % пацієнтів, гіпомагніємію — у 70,4 %, нормокальціємію та гіпокальціємію — у 77,8 та 22,2 % відповідно. У пацієнтів із нормомагніємією при надходженні на лікування (0,82 ± 0,06 ммоль/л) спостерігалося зниження рівня магнію впродовж перших 3 днів лікування до 0,73 ± 0,08 ммоль/л, що потребувало корекції. У подальшому рівень магнію поступово зростав і на 9-ту добу лікування становив 1,10 ± 0,15 ммоль/л. Серед дітей, які при надходженні на лікування мали помірну гіпомагніємію (0,62 ± 0,11 ммоль/л) та отримували коригуючу терапію розчином магнію сульфату, рівень магнію нормалізовувався на етапі дослідження d5 і становив 0,85 ± 0,07 ммоль/л, на етапах дослідження d7 та d9 — 0,92 ± 0,11 та 0,95 ± 0,14 ммоль/л відповідно. При надходженні на лікування рівень іонізованого кальцію в групі пацієнтів із нормокальціємією становив 1,13 ± 0,04 ммоль/л та не потребував корекції впродовж усього періоду лікування у відділенні інтенсивної терапії. Однак у групі гіпокальціємії рівень іонізованого кальцію на етапі d1 становив 0,81 ± 0,08 ммоль/л, що потребувало проведення корекції. У результаті рівень іонізованого кальцію зростав на етапі дослідження d3 до 1,07 ± 0,03 ммоль/л та нормалізувався з етапу дослідження d5 і становив 1,17 ± 0,08 ммоль/л. Найчастішими факторами ризику розвитку гіпомагніємії серед наших пацієнтів були: застосування діуретиків, сепсис та антибіотик-асоційована діарея. 39,5 % пацієнтів із гіпомагніємією при надходженні впродовж перших 3–5 діб отримували петлеві діуретики, більшість із них мали сепсис. Викликає інтерес той факт, що в 31,6 % пацієнтів із гіпомагніємією зустрічалася гіпокальціємія порівняно з частотою виявлення гіпокальціємії в загальній когорті на рівні 22,2 %. Ми не виявили відмінностей у тривалості штучної вентиляції легень серед пацієнтів із гіпомагніємією та нормомагніємією (12,3 ± 1,8 доби порівняно з 14,1 ± 1,1 доби відповідно, p = 0,43). Також не було виявлено вірогідних відмінностей у тривалості штучної вентиляції легень серед пацієнтів із гіпокальціємією та нормокальціємією. Проте тривалість перебування у відділенні інтенсивної терапії була в 1,47 раза довшою (95% ДІ 1,2–1,9, p = 0,04) серед пацієнтів із гіпомагніємією при надходженні на лікування порівняно з пацієнтами з нормомагніємією. У нашому дослідженні не було виявлено відмінностей у рівні летальності серед пацієнтів із гіпомагніємією (рівень летальності — 23,7 %) та нормомагніємією (рівень летальності — 25 %), p = 0,27. Висновки. У дітей із гострою дихальною недостатністю частота виявлення гіпомагніємії при надходженні на лікування становила 70,4 %, гіпокальціємії — 22,2 %. Чинниками, асоційованими з розвитком гіпомагніємії в дітей із гострою дихальною недостатністю, можуть бути застосування петлевих діуретиків та сепсис. Не було виявлено відмінностей у тривалості штучної вентиляції легень серед пацієнтів із порушеннями рівня магнію та кальцію та без них. Проте тривалість перебування у відділенні інтенсивної терапії серед пацієнтів із гіпомагніємією була в 1,47 раза більша (95% ДІ 1,2–1,9, p = 0,04) порівняно з пацієнтами з нормомагніємією.
Read full abstract