Імплементація норм міжнародного права як конституційно-правовий засіб взаємодії міжнародного та національного конституційного права

Abstract

В умовах правової глобалізації активізуються процеси взаємодії та взаємовпливу національного конституційного права держав і міжнародного публічного права, результатом чого виступає формування та прояв стійкої тенденції конституціоналізації міжнародного публічного права і інтернаціоналізації конституційного правопорядку держав. Єдиним засобом взаємодії норм цих двох самостійних та автономних правових систем є запозичення норм міжнародного права національними правовими системами держав через механізм імплементації, коли норми міжнародного права входять до національної системи законодавства, отримуючи статус його норм.
 Метою статі виступає дослідження імплементації норм міжнародного права як конституційно-правового засобу взаємодії міжнародного та національного конституційного права.
 Наукова новизна. У статті розкрита роль і значення феноменології імплементації як міжнародного та конституційно-правового інституту, стратегії державного управління, державної політики, технологічного засобу у вузькому розумінні (прийом юридичної техніки) та технологічного засобу в широкому розумінні (як технології поведінки держави).
 Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можна охарактеризувати імплементацію норм міжнародного права в норми національного права як феноменологічне явище, що може бути визначене наступним чином: імплементація – це а) правовий інститут міжнародного публічного і національного конституційного права, що складається із сукупності міжнародних і національних конституційних норм, які регламентують і регулюють відповідні правила поведінки, що виникають в процесі виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, з метою їх виконання в рамках національного законодавства на своїх теренах; б) це стратегія державного управління, яка запозичена із однієї з найважливіших галузей міжнародного публічного права – права міжнародних договорів, з метою реалізації міжнародно-правової позиції держави по найважливішим питанням зовнішніх та внутрішніх відносин та розвитку у її внутрішньо політичній діяльності через здійснення відповідних організаційних, нормативних та процесуально-процедурних заходів, що здійснюються уповноваженими органами державної влади та державного управління в межах їх компетенційних повноважень; в) державна політика, що може бути визначена як сукупність телеологічно спрямованих дій відповідних уповноважених органів держави, передбачених конституційним законодавством, здійснюваних у відповідних організаційних та процесуально-процедурних формах, метою яких є досягнення відповідного соціального результату з питань взаємного співробітництва держав, що володіє відповідним соціальним ефектом, завдяки реалізації договірних домовленостей з державами-членами міжнародної універсальної чи регіональної спільноти; г) технологічний спосіб (у вузькому розумінні), що містить в собі відповідні діяльнісно-поведінкові та функціонально-інструментальні настанови-предикати, входить до арсеналу юридичної техніки з обслуговування, супроводження та забезпечення реалізації настанов демократичної правової державності, завдяки якому можуть бути здійсненими в практичній діяльності держави її міжнародно-правові зобов’язання за міжнародними договорами; ґ) технологія поведінки держави (у широкому розумінні), завдяки якій реалізується її облігаторно-діяльнісна програма дій на міжнародній арені, що повинні знайти своє відповідне відображення та реалізацію всередині держави у діяльності її органів, посадових та службових осіб, а також всіх інших суб’єктів національного конституційного права.