МІФОПОЕТИКА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПІСНІ

Abstract

У статті досліджується міфопоетичний рівень українських пісень створених під час російсько-української війни. Метою роботи є визначення міфопоетичної моделі українського суспільства і розкриття її змістовного навантаження. Звернення до семіотичного підходу пояснюється тим, що корпус пісень (більше 50 одиниць найменувань) розглядається як структурна і тематична єдність, яка є вторинною моделюючою системою. У піснях представлена модель світу, розуміння змісту якої є можливим за умови дешифрування її знакової системи, будова якої нагадує структуру природньої мови і має розглядатися в широкому культурному контексті та у співвідношенні з іншими явищами позатекстової реальності. Міфопоетичні уявлення про суспільство, актуалізовані в текстах пісень, спираються на бінарну опозицію «свій/чужий» («Я(ми)/інший»), яка є стійкою ментальною структурою, що відображає дуалістичний підхід до освоєння світу, і будуються за аналогією з общинно-родовими відносинами. У термінах кровної спорідненості описуються в українських піснях Україна як держава і український народ. Міфологема українців як єдиної родини, кожен з членів якої дбає про інших і намагається їх захистити, актуалізувалася під час війни, допомагаючи нації об’єднатися проти спільного ворога. На основі аналізу пісенний текстів зроблено висновок, що в моделі суспільства, представленій у сучасній українській пісні, діють дві протилежні сили. Відцентрова сила спрямована на деміфологізацію уявлень, що культивувалися в межах радянської ідеології про спільну генезу трьох слов’янських народів і, як наслідок, братерські відносини між ними. У ситуації воєнного протистояння вони стають неможливими і повністю заперечуються. Водночас у граничній ситуації в українському суспільстві актуалізувалася міфологема «єдиної родини» (доцентрова сила), яка допомагає згуртувати суспільство в боротьбі зі спільним ворогом.