Внутрішня еміграція як ресурс пейзажної лірики Сари Кірш

Abstract

Метою дослідження є виділити основні особливості пейзажної лірики Сари Кірш в нерозривному зв’язку із політико-історичним контекстом епохи. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення), спеціально-історичних методів (зокрема, історико-системний) та спеціально-філологічних (історико-літературний, біографічний, «close-reading») методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше у вітчизняному дискурсі виділені особливості пейзажної лірики Сари Кірш в нерозривному зв’язку із політико-історичним контекстом епохи, а також введені до літературного дискурсу україномовні переклади її творів. В ході дослідження виявлено, що у творчому доробку Сари Кірш акцентовано увагу на актуальні та вагомі соціально-політичні мотиви, а саме: розрив соціальних зв’язків, внутрішня еміграція як ресурс ліричної творчості, порушення комунікації на різних рівнях (між індивідами, між особистістю та державою, між особистістю та природою), переживання відсутності сенсу життя у застійній державі тощо. В якості результатів дослідження, враховуючи кореляцію ліричних та соціально-політичних мотивів у творчості Сари Кірш, слід виокремити наступні особливості пейзажної лірики німецької авторки: екологічний характер лірики, який нерозривно пов’язаний із суспільно-політичною ситуацією; потрактування дисидента як носія емігрантської психології всередині країни; відчуження, дистанціювання та критичне ставлення до традиційної картини світу; типовість характеру внутрішньої еміграції як вираження сутності епохи тощо. Роблячи висновок, варто відмітити, що творчість Сари Кірш характеризується виразними соціально-політичними мотивами, із превалюванням ескапістських та регресивних тенденцій, які відображають політико-історичний контекст доби перед Поворотом.