ТРАНСФОРМАЦІЯ ПНЕМТАТОЛОГІЧНОЇ ДОКТРИНИ У ТЕОЛОГІЇ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ

Abstract

Listen

Translate article

У статті проаналізовано трансформацію пневматологічної доктрини у вченні новітніх релігійних рухів та її вплив на розвиток структурно–типологічних й доктринально-інституційних аспектів теології харизматичних і п’ятидесятницьких громад. Доведено, що пневматологія є невід’ємною частиною теології новітніх релігійних рухів, яка зосереджена на вивченні Святого Духа, третьої особи Святої Трійці. Пневматологія осмислює Святого Духа та Його роль у житті вірян, сприяючи зміцненню їх віри та виступає не лише теоретичним вченням, а й практичною основою духовного життя та місії новітніх рухів. Аргументовано, що присутність Святого Духа в різних аспектах життя віруючих відіграє важливу роль, забезпечуючи просвітлення, освячення, провідництво та втішення. Ключовою роллю Святого Духа є просвітлення, що допомагає віруючим зрозуміти та засвоїти біблійні вчення, приносячи духовне просвітлення; освячення, яке допомагає зростати духовно та перемагати гріх; провідництво, веде віруючих у їхньому житті, допомагаючи приймати мудрі рішення та робити правильний вибір; утішення, котре виражає підтримку віруючим під час труднощів і випробувань. Доведено, що трансформація пневматологічної доктрини сприяла переосмисленню еклезіології, у вченні якої пневматологія, котра раніше визначала місійну діяльність хрещених Святим Духом, тепер підкреслювала особливості їх ідентичності. Останнє сфокусувало вірних на власній духовності й стало фактором зміни розуміння пневмацентризму від місіонерської общини до общини вибраних святих. У такій формі організації ієрарх став символом вірності традиції. Фактично для значної частини новітніх релігійних рухів відбувся перехід від відкритої моделі існування об’єднання, яка корелюється з місіональністю, до замкненої, суспільно відмежованої, скерованої до збереження абсолютизованих віронавчальних особливостей. Своєрідною гарантією цієї збереженості ставало вище ієрархічне керівництво релігійних об’єднань, яке дбало не про поширення вчення, а про демонстрацію вірності йому.