Боротьба Олександра Гнатовича Лотоцького зі своїми та чужими за автокефалію української церкви

Abstract

Актуальність. Українське церковне будівництво, що взяло своїм початком першу половину ХХ століття, не втратило свою актуальність і в сьогоденні. Глибокі внутрішньо-психологічні та соціальні передумови важливі і по сьогоднішній день. Метою статті є розкриття ролі та поглядів Олександра Гнатовича Лотоцького на українське церковне будівництво часів Перших національно-визвольних змагань. Олександр Гнатович фокусує увагу українського церковного руху саме на здобутті автокефалії української православної церкви. Його діяльність сповнена необхідністю національного церковного становлення, а отже створення національної автокефальної православної церкви в Україні. Результати. Олександр Гнатович Лотоцький є системним та послідовним державним діячем метою діяльності якого була розбудова української автокефальної православної церкви. Він був незалежним у своєму управлінні від російської чи від будь-якої іншої автокефальної церкви. Висновки. У зв’язку з обставинами, в яких опинилися українські національні державні утворення першої половини ХХ століття, успіх їх церковних намірів потрапляв в пряму залежність від державотворчих процесів і здатності цих держав до боротьби за їх самостійність і визнання з боку інших держав. Визнання української церкви ставало заручником успіху та визнання українських державних утворень від іноземних держав з одного боку, а з іншого – небажання єпископату становлення автокефальної української православної церкви. До того ж і Константинопольський патріархат мав свою гру, оскільки ситуація церковної невизначеності на теренах колишньої Російської імперії надавала йому можливості проявити свою роль як Вселенського патріархату, виконуючи роль посередника та арбітра між різними таборами.