ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ПОПЕРЕКОВИМ ОСТЕОХОНДРОЗОМ

Abstract

Listen

Translate article

Вступ. Остеохондроз хребта – це процес, при якому міжхребцеві диски поступово зношуються, знижується їх пружність, порушується структура. Через їх стоншення (часто нерівномірне) все частіше утискаються нервові корінці, що виходять зі спинного мозку. Це проявляється нападами болю при фізичному навантаженні або зміні положення тіла. А оскільки корінці іннервують низку внутрішніх органів, біль може відчуватися і в них. Найбільш схильне до остеохондрозу чоловіче населення. Причин, що викликають зміни в міжхребцевих дисках, до кінця не вивчено, але вони, безумовно, пов’язані з порушенням кровообігу й обміну речовин у диску. До найбільш імовірних факторів ризику належать: генетична схильність, інфекції, інтоксикації, надмірна маса тіла, неправильне харчування, гіподинамія, несприятливі умови статичного (носіння тягарів, тривале перебування в положенні стоячи або сидячи) і динамічного (часті ривкові рухи з поворотами, згинання та розгинання тулуба) навантажень на хребет, вікові зміни, травми хребта, виражені деформації хребта (кіфоз, сколіоз), деформації стопи, слабкий розвиток кістково-м’язової системи, вагітність, куріння. Мета роботи – знайти причини, що викликають зміни у міжхребцевих дисках, застосувати засоби фізичної терапії (різновиди витягування) для пацієнтів з поперековим остеохондрозом. Основна частина. Виділяють чотири етапи розвитку остеохондрозу. На першому етапі починається дегідратація пульпозного ядра. Це призводить до зменшення висоти стояння диска. З’являються тріщини у фіброзному кільці, але патологічний процес не виходить за межі міжхребцевого диска. На другому етапі в результаті зменшення висоти стояння диска точки прикріплення м’язів і зв’язок, що належать двом сусіднім хребцям, зближуються, тому м’язи і зв’язки провисають. Це може призводити до надмірної рухомості двох хребців один відносно одного, тобто формується нестабільність хребцево-рухового сегмента. Характерним є зміщення хребців один відносно одного з формуванням спондилолістезу. На третьому етапі формуються протрузії, тобто відзначають зсув дисків без проривання фіброзного кільця і пролапс, коли воно супроводжується виходом частини пульпозного ядра за його межі. Страждає і суглобовий апарат хребцево-рухового сегмента. У міжхребцевих суглобах виникають підвивихи, а в місцях найбільшого навантаження формуються спондилоартрози. На четвертому етапі на суміжних поверхнях тіл хребців з’являються крайові кісткові розростання – остеофіти (спондильоз), які викликають мікротравматизацію нервового корінця. Починаються процеси фіброзного анкілозу в міжхребцевих дисках і суглобах, що призводить до практично повної нерухомості хребцево-рухового сегмента. Висновки. Клінічна картина остеохондрозу хребта характеризується хронічним перебігом захворювання з різною тривалістю періодів загострення і ремісії. Головними синдромами є больовий (цервікалгія, торакалгія, люмбалгія), неврологічний (рефлекторний, корінцевий), вертеброгенний і синдром нестабільності.