ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТУ (ДОСУДОВОЇ) ПРОБАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Abstract

Метою статті є виявлення деяких проблемних питань практики застосування інституту (досудової) пробації у кримінальному судочинстві, пошук та пропозиція шляхів їх вирішення задля сприяннязабезпеченню стабільності судової практики з питань функціонування (досудової) пробації у кримінальному провадженні.Методи. Для досягнення мети застосовувався діалектичний методологічний підхід, що дозволиврозглянути правозастосовну практику у взаємозв’язку та взаємозалежності між собою та положеннями законодавства і дійти висновку про їх внутрішню неузгодженість. Для виявлення проблемнихпитань судової практики та формулювання висновків використовувались формальнологічні методианалізу, синтезу та узагальнення. З метою надання рекомендацій, які сприятимуть вирішеннювизначених проблем правозастосування та підвищенню ефективності судової практики, такожзастосовувався метод прогнозування.Результати. У статті висвітлюються деякі проблеми практики застосування інституту (досудової) пробації у кримінальному провадженні.Констатовано, що у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» № 1492-VIII від 07 вересня 2016 року, яким кримінальний процесуальний закон (КПК України) булодоповнено ст. 314-1, що врегульовує процесуальний механізм складання та введення до кримінальногопровадження досудової доповіді органу пробації, на практиці виникла низка проблем, пов’язаних ізпроцесуальним статусом нового учасника судового провадження – представника персоналу органупробації, а також значенням досудової доповіді про особу обвинуваченого для суду під час ухваленнярішення про вид та міру покарання.З’ясовано, що суди, внаслідок відсутності необхідних матеріалів для підготовки досудової доповіді,зобов’язують прокурора надати представнику персоналу органу пробації доступ до матеріалів кримінального провадження, пов’язаних із встановленням обставин, передбачених п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 91 КПКУкраїни. Проте такий підхід судів першої інстанції вступає у суперечність з вимогами кримінальногопроцесуального закону з огляду на встановлений порядок ознайомлення із матеріалами справи учасників судового провадження та повноваження прокурора.З огляду на фактичну відсутність у представника пробації можливості здійснювати ознайомленняіз матеріалами провадження до початку судового розгляду, автором запропоновано два підходи довирішення подібної ситуації: правозастосовний та законодавчий. Перший полягає у встановленнісудами достатнього строку підготовки досудової доповіді із можливістю його пролонгації та паралельним продовженням судового розгляду кримінального провадження. Другий підхід зумовлює необхідність внесення змін до КПК України шляхом закріплення мінімального строку складання доповідіоргану пробації, який би завершувався не раніше закінчення з’ясування обставин кримінального провадження та переходу до судових дебатів.Виявлено, що Кримінальний касаційний суд Верховного Суду у своїй практиці додержуєтьсяпозиції, відповідно до якої досудова доповідь представника персоналу органу пробації має рекомендаційний характер для суду, яку останній може врахувати на основі своїх дискреційнихповноважень. Разом із тим аналіз практики цього ж суду вказує на її непослідовність із зазначеного питання. В окремих випадках він скасовує рішення судів нижчої інстанції з мотивів їхневідповідності даним та висновкам досудової доповіді в частині призна ченого покарання.Автором наголошено, що доповідь органу пробації є доказом у кримінальному провадженні, щозумовлює не тільки її рекомендаційний характер для суду на етапі ухвалення вироку, але й необхідністьоцінки ним змісту цієї доповіді. Висновки. Зроблено висновок, що судове рішення, в якому не наведено мотивів неврахуваннядосудової доповіді у разі призначення виду та міри покарання, підлягатиме скасуванню.