Основні напрямки нормотворчої діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання

Abstract

Забезпечення прав і свобод людини, зокрема права на свободу совісті і віросповідання, є одним із пріоритетів міжнародної спільноти. Свідченням цього є нормотворча діяльність ООН у відповідній сфері. Україна, розвиваючи власну правову систему та законодавство, дотримується взятих на себе міжнародних зобов’язань, у тому числі щодо захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання. Метою статті є аналіз базових документів ООН у сфері свободи совісті і віросповідання та виділення основних напрямків розвитку нормотворчості Організації щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання. Наукова новизна статті полягає у виділенні основних напрямків діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання, аналізі базових документів ООН щодо забезпечення у них гарантій і прав людини на свободу совісті і віросповідання, визначенні відповідності українського законодавства у сфері свободи совісті і віросповідання основним нормам актів ООН. Висновки. Україна, будучи державою-засновницею ООН, спрямовує свою діяльність у сфері захисту прав людини відповідно до статутних документів Організації. Виділено такі основні напрямки нормотворчої діяльності ООН щодо забезпечення прав людини на свободу совісті і віросповідання: 1) загальні засади захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання; 2) протидія дискримінації на основі релігії чи переконань; 3) захист прав на свободу совісті і віросповідання окремих груп і категорій осіб. Наша держава ратифікувала основні пакти та конвенції ООН, спрямовані на захист прав людини, у тому числі Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про права дитини, Конвенцію ООН про статус біженців тощо. Крім того, під час удосконалення національного законодавства у сфері свободи совісті і віросповідання українські законотворці враховують положення інших актів ООН – як обов’язкових, так і рекомендаційного характеру. Завдяки цьому національне законодавство щодо захисту релігійних прав людини загалом відповідає міжнародним актам ООН. Водночас ряд пактів і конвенцій Україні ще необхідно ратифікувати, зокрема таких актуальних для нашої держави, як Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей тощо.