Дія системи основного обробітку ґрунту на агрофізичні показники та урожайність сої

Abstract

Мета. Встановити вплив системи основного обробітку ґрунту та фону живлення на агрофізичні показники чорнозему опідзоленого та урожайність сої за умов Лісостепу Центрального. Методи. Польовий, лабораторний, розрахунково-порівняльний, математично-статистичний. Результати. Визначено оптимальні технологічні прийоми, які забезпечують сприятливі агрофізичні показники ґрунту й найбільші прирости зернової продуктивності сої сорту Муза. Встановлено, що за традиційного обробітку (семирічної оранки на глибину 20-22 см) й системи No-till на фоні оранки складалися сприятливіші умови фізичного стану чорнозему опідзоленого з оптимальними значеннями щільності ґрунту 0,97-1,14 г/см3 , загальної шпаруватості – 56,46-62,94%, шпаруватості аерації – 34,14- 47,86%. За прямої сівби під впливом пожнивних решток попередника, упродовж вегетаційного періоду сої, накопичувалася більша кількість продуктивної вологи (в середньому на 2-8 мм, або 3,8-13,3%) відносно оранки та спостерігалось зниження температурного стану ґрунту (в середньому за світловий день показник в 0-10 см шарі ґрунту був нижчим на 1,7оС). Результати запровадження системи No-till у перші роки досліджень засвідчили істотну перевагу оранки з урожайністю 2,22-3,10 т/га і поверхневого обробітку – 2,16-3,04 т/га незалежно від фону живлення. Висновки. Найсприятливіші фізичні умови чорнозему опідзоленого та формування максимального рівня врожаю – 3,10 т/га з приростом додаткового врожаю 0,88 т/га (39,6%) складалися за традиційного обробітку (оранка упродовж 7 років) за фонового внесення N45P45K45 у комплексі з позакореневим підживленням макроі мікроелементами у фази листоутворення (ВВСН 13-14) та початку цвітіння (ВВСН 61) з нормою витрати 2 л/га.