ДІАЛОГ КУЛЬТУР У МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ ПЕРЕХІДНИХ ПЕРІОДІВ ЯК «ХУДОЖНІЙ ПРОГНОЗ»

Abstract

У широкому полі інтегративних мистецьких взаємодій, що відбувалися на межі ХIХ–ХХ століть, помітним є рівень міжкультурних контактів у аспекті діалогу «Схід – Захід», що постійно приваблює можливістю нових ракурсів наукової розробки. У центрі уваги авторки статті – перспективність такого діалогу, його «прогнозуюча» дія щодо формування подальших шляхів розвитку музичного мистецтва. Мета статті – простежити еволюцію втілення східної тематики в музиці від стилістичних розвідок початку ХХ століття – до глибокого розуміння «чужої» ментальності на порозі другого тисячоліття. Основою аналітичних спостережень слугували переважно зразки української композиторської творчості, де східна тема стала у ХХ столітті «наскрізною» й отримала багатоваріантні перетворення. Серед використаних методів дослідження виділимо історично-порівняльний (дозволяє простежити еволюцію втілення східної образності від уподібнення «чужому» – до діалогу на рівні розуміння принципово відмінного художнього мислення), а також методи спостереження й узагальнення. Висновки. Подолання дистанції між двома музичними світами, що почалося на порозі Новітнього часу шляхом стилістичних шукань, вийшло напочатку ХХІ століття на рівень ментальності. Намічена на межі ХІХ–ХХ століть інтегративна стильова тенденція багато в чому стала «прогнозуючою» для музичного мистецтва і через сто років набула нових горизонтів реалізації, відіграла роль каталізатора у формуванні нових підходів до її розвитку сучасними композиторами. Новий виток прояву інтегративних можливостей і прагнень художньої культури у другій половині ХХ століття не лише виявив спроможність ідеї культурного синтезу, але й підтвердив її значення як орієнтиру, «дороговказу» на шляху до нового художнього синтезу на наступному етапі музично-історичного процесу.