Нормативне гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві: вітчизняний та зарубіжний досвід

Abstract

Оцінці доказів в адміністративному судочинстві, зазвичай, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, із віддзеркаленням засад, закріплених у загальній теорії доказового права. Після оновлення законодавства у сфері адміністративного судочинства процес доказування не ставав предметом наукових пошуків.
 Метою статті є висвітлення питання гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві з урахуванням нормотворчого, науково-теоретичного, правозастосовчого підходів, та у порівнянні із правовою регламентацією цього елемента процесу доказування у законодавстві пострадянських країн.
 Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю інституту доказування для будь-якого процесуального права та його міжгалузевим характером, що дозволяє комплексно досліджувати кожен структурний елемент цієї складної системи за різними векторами, зокрема й у порівняльному контексті. На основі аналізу поняття й змісту оцінки доказів та її місця в структурі доказування, що існують в загальній теорії процесуального права, теорії доказування, у сфері адміністративного судочинства, у чинному адміністративному судовому законі, враховуючи власний досвід суддівського переконання, сформульовано авторське розуміння цього елемента процесу доказування, яке охоплює розумову і практичну діяльність судді із встановлення ознак доказів та мотивування висновків стосовно їх урахування чи відхилення у справі. Наголошено, що досить часто оцінка суддями однакових фактів не вирізняється єдністю стосовно сприйняття їх доказами, що відображається у судових рішеннях. Це потребує визначення правової позиції вищих судових інстанцій. У зв’язку з цим, здійснено огляд «знакових» судових рішень, в яких окреслені вектори оцінки тих чи інших доказів. Окрім того, зважаючи на важливість порівняльних досліджень правових інститутів і враховуючи їх відсутність саме у вивченні питань законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві, проведено такий аналіз законодавчих актів країн із спільним пострадянським минулим.
 Висновки. Підсумовано, що під оцінкою доказів судом в адміністративному судочинстві доцільно розуміти елемент процесу доказування, змістом якого є розумово-практична діяльність судді з розгляду кожного доказу на предмет наявності ознак належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, що здійснюється у логічних формах, в межах закону та професійної правосвідомості, і результатом якої є внутрішнє переконання судді щодо урахування чи відхилення доказів для встановлення обставин предмета доказування в адміністративній справі. У вітчизняному законі з адміністративного судочинства закріплено оцінку як алгоритм (модель) дій судді, ознаку судового рішення. Правила з оцінки доказів відбиваються у правових позиціях Верховного Суду, подекуди спірних. Порівняльний аналіз законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві засвідчує високий рівень вітчизняної нормотворчої техніки. При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України може бути доповнений окремими уточнюючими правилами у цьому напрямі.