Abstract
Франкофонний поет Стюарт Мерріль (1863–1915) є представником «молодого покоління» символістів. На ряду з Р. Ґілєм, А. де Реньє, П. Кіяром і іншими він продовжив розвиток літературного напряму, підхопивши його на вершині популярності, й значуще збагатив його. Вірш «Пісня» (1887) було написано в період пошуку поетом свого стилю, тому відмічаємо, що в творі авторська індивідуальність ще не домінує над основними символістськими канонами. Весна, пробудження природи після зими і її поденне відновлення – основна тема вірша. Робимо припущення, що автор бачив схожість природних змін із хвилюючими моментами у житті людини, коли легка симпатія перероджується в палке кохання. Проте, він не говорить про це відкрито, напряму, а «ховає» головну ідею під чисельними символами. Дешифрування «зриває» символістську оболонку та «оголює» ідею кожного символу окремо та ідею твору загалом. Свого часу зв’язок між знаком і наміром вивчав французький лінгвіст і філолог Гюстав Гійом. Він запровадив метод психосистематики, згідно якому науковець подумки проходить шлях назад від видимого фізичного до невидимого абстрактного. Щодо музичності та звучанню, саме метафори створюють мелодійність тексту: на початку вірша темп нежвавий, але поступово він робиться більш ритмічним і динамічним.
Sign-in/Register to access full text options 
Free) 
Talk to us
Join us for a 30 min session where you can share your feedback and ask us any queries you have
Schedule a call
