Колір і світло у «пейзажах відчуттів» у романах Мерилін Робінсон про Галаад

Abstract

У статті проаналізовано особливості використання кольорів і світла в романах Мерилін Робінсон «Галаад» (2004) та «Дім» (2008) з точки зору теорії кольору Вітґенштайна та феноменології відчуттів як чинника атмосфери місця. Для персонажів Робінсон кольори й світло – це складові «пейзажу відчуттів», що формують концепцію дому та визначають підходи до моральних і соціальних дилем. Барви дерев, квітів і трав, кольори домашніх предметів, а також переливи сонячного й місячного світла творять атмосферу родинного життя та дають відчуття домашнього затишку, що має ключове значення для героїв романів. Вітґенштайн у «Нотатках про колір» стверджує, що в кольорі усе є унікальним, оскільки він презентує змінне явище, завдяки чому набуває ідентичності. В теорії атмосфери місця «пейзаж відчуттів» опредметнюється й візуалізується через описування кольорів, запахів та звуків і їх пов’язування з конкретними об'єктами. Для персонажів роману «Дім» кольори, як і інші елементи «пейзажу відчуттів», стають складовою досвіду і пам’яті. Переживання минулого відбувається за допомогою спогадів про сенсорні відчуття, пов’язані з батьківським домом, кольорами, звуками та запахами дитинства. Натомість у романі «Галаад» сонячне й місячне світло, що наповнює навколишній світ красою і божественною радістю, стає для старого Еймеса нагадуванням про наближення смерті. У «Домі» поняття кольору набуває політичного звучання: громадянська дружина Джека – темношкіра і його біла протестантська родина не прийме її у свій дім. Колір стає перешкодою, яку Джекові не подолати, оскільки батьківський дім закритий для інших кольорів. Таким чином, у романах Робінсон кольори і світло як складові «пейзажу відчуттів» стають засобами відображення досвіду персонажів та вираження затаєних емоцій і невисловлених думок.