Вплив коморбідності на результати хірургічного лікування хворих із первинними та інцизійними вентральними грижами

Abstract

Мета роботи: дослідити вплив коморбідності на результати хірургічного лікування хворих на первинну та інцизійну вентральну грижу з метою попередження та зменшення кількості ускладнень у ранньому післяопераційному періоді, покращення результатів лікування та попередження розвитку рецидиву.Матеріали і методи. Проаналізовано результати дослідження та хірургічного лікування 653 хворих із первинними та інцизійними вентральними грижами. Для оцінювання ступеня коморбідності у обстежуваних пацієнтів використовували індекс Чарльсона (Charlson Index) та кумулятивну шкалу рейтингу захворювань (Cumulative Illness Rating Scale (CIRS)). Бали нараховували залежно від інформації, отриманої під час обстеження пацієнта, а також з витягів з медичних карт стаціонарного хворого та амбулаторних карт. Усім пацієнтам з індексом коморбідності більше 4-х проводили функціональні проби після вправлення грижі та тугого бандажування. 18 (2,8 %) хворим, у яких під час проведення діагностичних проб фракція викиду лівого шлуночка зменшувалась більш як на 10 % від нижньої межі допустимих величин, або ж значення коефіцієнта Вальсави становило 1,3, відмовлено від проведення планового операційного втручання. Проведено порівняльний аналіз результатів виконаних операційних втручань залежно від типу грижі, ступеня коморбідності та способу виконаного операційного втручання.Результати досліджень та їх обговорення. Середній індекс Чарльсона у обстежуваних склав 4,7. 18 (2,8 %) пацієнтам з високим ризиком кардіальної смерті та виникненням ряду ускладнень в ранньому післяопераційному періоді відмовлено від проведення планового операційного втручання і направлено на госпіталізацію в профільні стаціонари. Проведений аналіз частоти післяопераційних ускладнень у оперованих 635 (97,24 %) хворих показав, що найменшою вона є в групі пацієнтів з індексом коморбідності < 2 (3,27 %). При індексі коморбідності 2–3, який спостерігався у 172 (27,08 %) хворих, у 7 (4,06 %) виник ряд післяопераційних ускладнень: абдомінальний компартмент синдром у 2 (1,16 %), післяопераційна пневмонія у 1 (0,58 %). В той же час лише у 1 (0,58 %) з групи хворих, яким проведено безнатяжну герніопластику, розвинулось нагноєння післяопераційної рани. Серед 240 (37,79 %) оперованих з індексом коморбідності 3-4 та закриття грижового дефекту з натягом частка післяопераційних ускладнень склала 10 (4,16 %) та була достовірно вищою, ніж у пацієнтів, оперованих із пластикою без натягу 3 (1,28 %) відповідно. У хворих із виконаною герніопластикою без натягу та індексом коморбідності 5–6 відсоток ускладнень 5 (11,36 %) був вп’ятеро нижчим, ніж у пацієнтів, яким проведено натяжну герніопластику 25 (56,81 %) відповідно. У більшості хворих з індексом коморбідності > 6 спостерігали виникнення декількох післяопераційних ускладнень одночасно. За отриманими результатами проведених досліджень слід відмітити найвищу частоту ускладнень з боку серцево-судинної системи – 7 (1,10 %), виникнення абдомінального компартмент-синдрому – 13 (2,04 %), післяопераційної пневмонії – 11 (1,73 %) та рецидивів гриж – 26 (4,09 %) в групі пацієнтів, оперованих натяжними методами герніопластики з індексом коморбідності від 4 до 6 і більше.