Regression Of Target Organ Damage Research Articles

Antihypertensive treatment of masked hypertension guided by ambulatory blood pressure monitoring: a double-blind, placebo-controlled trial

Abstract Background Masked hypertension, office normotension combined with out-of-office hypertension, is associated with target organ damage (TOD), but whether antihypertensive treatment guided by out-of-office blood pressure (BP) would reduce TOD is unproven. Purpose To assess TOD change on antihypertensive treatment guided by ambulatory BP monitoring. Methods We conducted a double-blind, placebo-controlled randomized trial at 15 Chinese hospitals. Enrolment started on February 14, 2017 and follow-up ended on October 31, 2021. Patients of either sex, aged 30-70 years, not on antihypertensive drugs were eligible, if at two screening visits 1-week apart office BP was <140/<90 mm Hg and the 24 hour, daytime or nighttime ambulatory BP was ≥130/≥80, ≥135/≥85, or ≥120/≥70 mm Hg, respectively. Patients had ≥1 sign of TOD: ECG left ventricular hypertrophy (LVH), brachial-ankle pulse wave velocity (baPWV) ≥1400 cm/s, or urinary albumin-to-creatinine ratio (ACR) ≥3.5 mg/mmol in women and ≥2.5 mg/mmol in men. Active antihypertensive treatment consisted of allisartan starting at 80 mg/day to be increased to 160 mg/day at month 2 and to be combined with amlodipine 2.5 mg/day at month 4, if the ambulatory BP remained uncontrolled. Matching placebos were used likewise in the control group. The primary endpoint included normalization of baPWV, ACR or LVH or ≥20% reduction in baPWV or ACR. Results Of 320 patients (43.1% women; mean age 54 years), 153 were randomized to active antihypertensive treatment and 167 to placebo. At baseline, office BP averaged 130/81 mm Hg and the 24 hour BP 136/84 mm Hg. The prevalence of elevated baPWV, ACR and LVH was 97.5%, 12.5%, and 7.8%. The 24-hour systolic/diastolic decreased by 9.0/5.6 mm Hg (95% CI: 7.5-10.5/4.8-6.5 mm Hg) on active treatment and by 1.4/1.0 mm Hg (-0.1-2.8/0.2-1.8 mm Hg) on placebo. Regression of TOD, the primary outcome, occurred more frequently in patients randomized to active treatment than in those assigned to placebo with 1 year rate of 45.8% (95% CI: 37.9-53.7%) and 25.8% (19.1-32.4%), respectively (P<.001 for between-group differences in BP and TOD). Per-protocol and subgroup analyses were confirmatory. Conclusions Masked hypertensive patients require antihypertensive treatment guided by out-of-office BP monitoring before subclinical TOD progresses to major cardiovascular complications.

Порівняння впливу фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін на ураження органів-мішеней у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з ішемічною хворобою серця та без неї (результати дослідження EPHES)

Дослідження EPHES (Evaluation of influence of fixed dose combination Рerindopril/Amlodipine on target organ damage in patients with arterial HypErtension with or without iSchemic heart di­sease — оцінка впливу фіксованої комбінації периндоприл/амлодипін на ураження органів-мішеней у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без неї) мало за мету порівняти ефективність фіксованої комбінації (ФК) периндоприл/амлодипін щодо зниження артеріального тиску (АТ) та динаміки вираженості ураження органів-мішеней у хворих на АГ з ІХС та без неї. Матеріали та методи. У дослідження EPHES було включено 60 пацієнтів з АГ віком старше від 30 років: перша група — 30 пацієнтів без ІХС, друга — 30 пацієнтів, які мали ІХС. Строк спостереження становив 12 місяців. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали ФК периндоприл/амлодипін у початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. При необхідності (АТ > 140/90 мм рт.ст.) дози компонентів ФК збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг, а після 6 тижнів лікування додавався індапамід 1,5 мг. 66,7 та 96,7 % пацієнтів в першій та другій групах відповідно отримували бета-адреноблокатори. Усім пацієнтам проводили: вимірювання маси тіла та зросту, офісних рівнів систолічного АТ (САТ), діастолічного АТ (ДАТ) та частоти серцевих скорочень (ЧСС), добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового типів, центрального САТ, стандартизованого до ЧСС 75 уд/ хв індексу аугментації (Аіх75), біохімічне дослідження крові, електрокардіографію, ехокардіографію з допплерографією, вимірювання гомілково-плечового індексу, визначення товщини комплексу інтима-­медіа (ТКІМ). Результати. Встановлено, що призначена терапія на основі ФК периндоприл/амлодипін незалежно від наявності або відсутності ІХС ефективно (до цільових рівнів) та безпечно знижувала офісний, середньодобовий, денний, нічний та центральний АТ. При цьому достовірно зменшувалися початково підвищені денна та нічна варіабельність АТ, величина ранкового підйому САТ та частка пацієнтів з добовим профілем АТ типу «нон-дипер», проте ці показники залишалися достовірно більшими у пацієнтів з ІХС на всіх етапах лікування. Хворі з ІХС та без неї не відрізнялися за початковою величиною АІх75, і на фоні призначеної терапії спостерігалося достовірне зменшення цього показника в обох групах, проте у хворих з ІХС це зменшення АІх75 було достовірно меншим, ніж у групі без ІХС, що, імовірно, було пов’язано з більш частим застосуванням бета-блокаторів. Ефективне щодо зниження АТ лікування призводило в обох групах до достовірного зменшення ураження органів-мішеней — покращення пружно-еластичних властивостей аорти та діастолічної функції лівого шлуночка, зменшення рівня альбумінурії, гіпертрофії лівого шлуночка та розміру лівого передсердя. Ступінь зниження ШППХе був достовірно (Р < 0,005) меншим у пацієнтів без ІХС, ніж у групі з ІХС — 2,5 ± 0,2 м/с проти 4,4 ± 0,5 м/с. Окрім того, незважаючи на однаковий ступінь зменшення індексу маси міокарда лівого шлуночка, покращення діастолічної функції лівого шлуночка (збільшення Е/А та зменшення Е/Е’) у групі хворих з ІХС було більшим — на 64,4 та 54,1 % проти 39,8 та 23,2 % відповідно (Р < 0,05 для обох показників). Максимальна величина ТКІМ достовірно зменшилася лише в пацієнтів з ІХС. Терапія не призводила до достовірних змін біохімічних показників та добре переносилася хворими — побічні явища зареєстровані у 2 (6,5 %) в групі без ІХС та у 3 (10 %) у групі з ІХС (Р = НД між групами). Групи достовірно не відрізнялися за динамікою скарг, і серед пацієнтів з ІХС, які мали стенокардію на початку дослідження, значно зменшилася кількість приступів стенокардії за тиждень — з 2,5 ± 0,4 до 1,2 ± 0,2 (Р < 0,01). Висновки. Отже, лікування АГ на основі ФК периндоприл/амлодипін було ефективним щодо зниження АТ та регресу ураження органів-мішеней незалежно від наявності ІХС. Зміни показників, що характеризують ураження органів-мішеней, дещо відрізнялися в пацієнтів з ІХС та без неї, що необхідно враховувати при виборі тактики лікування.

Факторы, с которыми ассоциируется регресс поражения органов-мишеней на фоне терапии фиксированной комбинацией периндоприла/амлодипина у гипертензивных пациентов в зависимости от наличия ишемической болезни сердца

Актуальность. Данная работа посвящена анализу результатов исследования EPHES (Evaluation of influence of fixed dose combination Рerindopril/Amlodipine on target organ damage in patients with arterial HypErtension with or without iSchemic heart disease — Оценка влияния фиксированной комбинации (ФК) периндоприла/амлодипина на поражение органов-мишеней у пациентов с артериальной гипертензией (АГ) с ишемической болезнью сердца (ИБС) и без нее). В ней проведена оценка факторов, которые ассоциировались с регрессом поражения органов-мишеней, отдельно у пациентов с ИБС и без нее. Кроме того, проведено сравнение связи периферического и центрального артериального давления (АД) с показателями поражения органов-мишеней. Материалы и методы. В исследование было включено 60 пациентов с АГ в возрасте старше 30 лет: первая группа — 30 пациентов без ИБС, вторая — 30 пациентов с ИБС. Всем пациентам в день рандомизации назначали ФК периндоприла/амлодипина в начальной дозе 5/5 мг один раз в сутки. При необходимости (АД > 140/90 мм рт.ст.) дозы компонентов ФК увеличивали постепенно каждые 2 недели до 10/10 мг, а после 6 недель лечения добавляли индапамид 1,5 мг. 66,7 и 96,7 % пациентов первой и второй группы принимали также бета-адреноблокаторы. Всем пациентам проводили: измерение массы тела и роста, офисных уровней АД — систолического (САД) и диастолического (ДАД) и частоты сердечных сокращений (ЧСС), суточное мониторирование АД, определение скорости распространения пульсовой волны по артериям эластического (СРПВэ) и мышечного (СРПВм) типов, центрального САД (цСАД), индекса аугментации, стандартизированного к ЧСС 75 уд/мин, биохимическое исследование крови, электрокардиографию, эхокардиографию с допплерографией, измерение лодыжечно-плечевого индекса, максимальной толщины комплекса интима-медиа (ТКИМ). Результаты. Установлено, что эффективное в отношении снижения АД лечение на основе комбинации периндоприла/амлодипина приводило в обеих группах к достоверному улучшению упруго-эластических свойств аорты и диастолической функции левого желудочка, уменьшению уровня альбуминурии, гипертрофии левого желудочка и размера левого предсердия. Степень снижения СРПВэ была достоверно меньше у пациентов без ИБС, чем в группе с ИБС, — 2,5 ± 0,2 м/с против 4,4 ± 0,5 м/с (Р < 0,005). Несмотря на одинаковую степень уменьшения индекса массы миокарда левого желудочка (ИММЛЖ), степень улучшения диастолической функции левого желудочка (увеличение соотношения Е/А и уменьшение соотношения Е/Е’) в группе с ИБС была большей — 64,4 и 54,1 % против 39,8 и 23,2 % соответственно (Р < 0,05 для обоих показателей). Величина максимальной ТКИМ достоверно уменьшилась только у пациентов с ИБС. Уменьшение степени гипертрофии и диастолической дисфункции левого желудочка, поражения почек и жесткости артерий было связано прежде всего с позитивным влиянием ФК на уровень аортального САД. Это влияние было одинаковым у гипертензивных пациентов с ИБС и без нее. Снижение среднесуточного САД независимо от снижения центрального САД ассоциировалось с уменьшением уровня альбуминурии и ИММЛЖ. У пациентов без ИБС снижение среднесуточного САД имело независимое значение для уменьшения диастолической дисфункции и размера левого предсердия, среднесуточного ДАД — для уменьшения соотношения Е/Е’. У пациентов с ИБС более старший возраст ассоциировался с меньшей динамикой величины СРПВэ, снижение офисного САД — с увеличением соотношения Е/А, наличие сахарного диабета — с меньшим влиянием лечения на альбуминурию. Кроме того, в данной группе в отличие от группы без ИБС наблюдалась положительная динамика величины ТКИМ при уменьшении центрального и суточного САД. Выявлено, что уменьшение величины СРПВэ ассоциируется независимо от снижения АД и наличия ИБС с уменьшением величины СРПВм, альбуминурии и соотношения Е/Е’. Также независимо от уменьшения уровня АД и наличия ИБС уменьшение ИММЛЖ ассоциируется с улучшением диастолической функции левого желудочка (увеличение Е/А и уменьшение Е/Е’), уменьшением размера левого предсердия и снижением уровня альбуминурии. Выводы. Таким образом, обнаружены общие и отличные факторы, которые ассоциируются с регрессом поражения органов-мишеней у пациентов с ИБС и без нее и могут помочь в выборе антигипертензивной терапии и ведении гипертензивных пациентов.

THREE-YEAR RESULTS OF RENAL DENERVATION: PRESERVATION OF POSITIVE TRENDS

Objective: To assess the persistence of the beneficial effects of renal denervation (RD) over a three-year follow-up Design and method: The study included 42 patients, 27 women and 15 men (mean age 57,2 ± 7,9 years) with resistant hypertension. 24-hour blood pressure (24-h BP) monitoring, echocardiography with left ventricular mass (LVM) determination, and blood sampling from a peripheral vein for pro-inflammatory cytokines by ELISA and creatinine level determination with a calculation of the glomerular filtration rate (GFR) were performed at baseline and 3 years after RD Results: The number of antihypertensive drugs did not change significantly from 4,0 ± 0,9 to 4,3 ± 0,9 (p > 0.05). The studied indicators dynamics after 3 years was as follows: 24-h BP decreased from 159,9 ± 16,5 / 88,0 ± 13,4 mmHg to 143,3 ± 17,2 / 79,0 ± 13,5 mmHg (p = 0,000); LVM - from 251,9 ± 64,1 g to 229,7 ± 61,9 g (p = 0,015). Tumor necrosis factor alpha changed from 4,1 ± 3,6 ng/ml to 2,5 ± 2,2 ng/ml (p = 0,042); interleukin-1 (IL-1) from 5,6 ± 4,4 ng/ml to 3,2 ± 2,1 ng/ml (p = 0,010); IL-6 from 3,6 ± 3,0 ng/ml to 2,7 ± 1,5 ng/ml (p > 0,05); IL-10 from 5,6 ± 3,6 ng/ml to 2,8 ± 0,7 ng/ml (p = 0,000). The creatinine level did not change significantly over 3 years from 82,1 ± 18,2 mmol/l to 85,6 ± 23,1 mmol/l (p > 0,05). GFR, determined by the CKD-EPI, decreased from 78,8 ± 16,1 to 74,5 ± 20,2 ml/min/1,73m2 for 3 years mainly by the first year due to BP decrease. No adverse events were registered Conclusions: RD is an effective and safe method for the treatment of resistant hypertension. We indicate target organ damage regression, including an LVM decrease and a slowdown in chronic kidney disease progression. There is a decrease in proinflammatory cytokines levels as well as in IL-10, probably by a feedback mechanism, which may also indicate a persistent sympathetic tone decline.

Blood pressure variability and target organ damage regression in hypertension.

The study by Triantafyllidi et al. supports the view that regression of subclinical cardiac damage requires an effective 24‐hour blood pressure (BP) control along with a reduction in BP variability and suggests that the assessment of BPV and its modifications during the course of therapy may be an useful approach in predicting the beneficial effects of treatment on cardiac structure. However, some aspects and limitations of this study require caution in drawing firm conclusions. So, further investigation is needed to determine if reduction of BPV is actually associated with a regression in cardiac and extracardiac organ damage to identify which which classes of antihypertensive drugs are most effective in reducing BPV, and to elucidate whether those treatments provide additional clinical benefit, independent of the conventional BP targets.

Modern Management of Hypertensive Emergencies

Abstract Hypertensive emergencies (HE) represent critical conditions in which extremely high blood pressure values are accompanied by acute hypertension-mediated organ damage. In this clinical setting, the main therapeutic goal is represented by the immediate reduction of blood pressure, in order to limit the extension or promote the regression of target organ damage. At present, HE are classified according to the condition or target organ involved, into: (1) malignant hypertension with or without thrombotic microangiopathy; (2) coronary ischemia or acute cardiogenic pulmonary edema; (3) acute stroke or hypertensive encephalopathy; (4) acute aortic dissection or aneurysm; and (5) eclampsia or severe preeclampsia/HELLP syndrome. The management of these conditions is different in relation to the complex pathophysiology involved in each of these types. This mini-review presents the main characteristics and management strategy for different forms of HE, revealing the particularities of management strategy for each of them.

Treatment of Hypertension Induced Target Organ Damage in Children and Adolescents.

High blood pressure in children and adolescents may have an adverse impact on the heart, the vessels, the kidney, and the central nervous system causing early functional or structural changes. The most prevalent subclinical hypertensive target organ damage in children and adolescents is left ventricular hypertrophy, and echocardiographic assessment of left ventricular mass is suggested in all hypertensive children. There is evolving evidence that antihypertensive treatment in children and adolescents could lead to regression of target organ damage, emphasizing also the importance of adequate blood pressure control. Assessment of subclinical organ damage could guide clinical decisions from diagnosis with regard to intensity non-pharmacological treatment, time to wait for initiation of pharmacological treatment, and choice of drug. Longitudinal studies are needed to relate the effectiveness of antihypertensive treatment and blood pressure targets in childhood with future cardiovascular or renal events. This review summarizes evidence on the associations of hypertension with target organ damage in children and adolescents and the role of antihypertensive therapy on the regression of target organ damage in the pediatric age group.

Renal Sympathetic Denervation: A Viable Option for Treating Resistant Hypertension.

Accumulating evidence from mainly uncontrolled clinical studies with various types of ablation catheters have shown that renal denervation (RDN) can be applied safely and is effective in lowering blood pressure (BP) in patients with treatment-resistant hypertension. Sustained BP lowering has been documented up to 3 years. Furthermore, RDN has been associated with regression of target organ damage, such as left ventricular hypertrophy, arterial stiffness, and others. Several studies indicate potential benefit in other common clinical conditions associated with increased sympathetic tone including chronic kidney disease and heart failure. However, the recently published Symplicity HTN-3 study, the largest and most rigorously designed sham-controlled clinical trial, while confirming the safety of the procedure, failed to demonstrate a BP lowering effect beyond that of a sham procedure in patients with resistant hypertension. Efforts to unravel the reasons for the discrepant results from Symplicity HTN-3 have focused on a range of potential confounders including anatomical and procedural aspects. Indeed, data from post-hoc analyses indicate that sufficient RDN may not have been achieved in the majority of patients in Symplicity HTN-3. Furthermore, recent evidence from human postmortem and functional animal studies revealed new insights into the anatomical distribution of renal nerves and their accessibility by intravascular approaches. Initial results from recent clinical trials integrating these important findings indeed seem to confirm that RDN remains a viable option for the treatment of hypertension. Thorough further investigations will be key to determine the true potential of RDN in clinical conditions characterized by increased sympathetic drive.

To Screen or Not to Screen? The Value of Routine Blood Pressure Measurement in Children and Adolescents

Most pediatric primary care providers will take care of patients with elevated blood pressure; however, identification of these patients can be problematic. Contradictory recommendations from consensus organizations regarding the utility of pediatric blood pressure screening make this task more difficult. Choosing which recommendation to follow requires a careful analysis of each recommendation’s background and the evidence supporting it. In this review, we examine the association between elevated blood pressure in childhood and adverse cardiovascular outcomes in adults, as well as the evidence linking blood pressure treatment to the regression of target-organ damage. Although there is clearly a need for ongoing research to address gaps in the evidence, we believe that the current body of literature argues for universal blood pressure screening in children and adolescents.

Оцінка впливу фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін на ураження органів-мішеней у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (первинні результати дослідження EPHES)

Дослідження EPHES (Evaluation of influence of fixed dose combination Рerindopril/Amlodipine on target organ damage in patients with arterial HypErtension with or without iSchemic heart disease) мало за мету оцінити ефективність фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін щодо зниження артеріального тиску (АТ) та динаміки вираженості ураження органів-мішеней у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) з ішемічною хворобою серця (ІХС) та без такої. У первинний аналіз включено дані 30 пацієнтів з АГ без ІХС віком понад 30 років. Рівень систолічного (САТ) і/або діастолічного (ДАТ) АТ у хворих, що до цього не лікувалися, на момент включення мав бути ≥ 160 та/або 100 мм рт.ст., але < 200/120 мм рт.ст.; у тих, хто знаходився на монотерапії або подвійній комбінованій терапії, — ≥ 140/90 мм рт.ст., але < 200/120 мм рт.ст. Усім пацієнтам у день рандомізації призначали фіксовану комбінацію периндоприл + амлодипін у початковій дозі 5/5 мг один раз на добу. При необхідності (АТ > 140/90 мм рт.ст.) дози компонентів фіксованої комбінації збільшували поступово кожні 2 тижні до 10/10 мг, а після 6 тижнів лікування додавали індапамід 1,5 мг, бета-адреноблокатори або альфа-адреноблокатори. Усім пацієнтам проводили: вимірювання маси тіла та зросту, офісних рівнів САТ, ДАТ та частоти серцевих скорочень, добове моніторування АТ, визначення швидкості поширення пульсової хвилі в артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового типів, центрального САТ, біохімічне дослідження крові, електрокардіографію, ехокардіографію з Д-графією, вимірювання гомілково-плечового індексу, визначення товщини комплексу інтима-медіа. Тривалість спостереження становила 12 місяців.Лікування за допомогою фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін забезпечувало досягнення цільового рівня і САТ, і ДАТ у 60 % випадків на етапі 6 тижнів. Додавання індапаміду 1,5 мг на добу (n = 12) та бісопрололу (n = 1) забезпечило контроль офісного САТ і ДАТ у 100 % пацієнтів на етапі 6 місяців лікування. Зниження офісного АТ супроводжувалося достовірним зменшенням середньодобового, денного та нічного АТ відповідно на 22,3 ± 0,1 мм рт.ст., 19,6 ± 0,4 мм рт.ст., 26,1 ± 0,2 мм рт.ст. та 8,2 ± 0,2 мм рт.ст., 8,4 ± 0,1 мм рт.ст., 7,9 ± 0,1 мм рт.ст. і досягненням цільового середньодобового АТ у 98,7 % пацієнтів. Достовірно зменшилася частка пацієнтів, які характеризувалися як «нон-діппери», з 50 до 23,3 % та варіабельність денних САТ/ДАТ та нічного САТ. Частка пацієнтів із величиною ранкового підйому САТ понад 55 мм рт.ст. достовірно зменшилася з 60 до 20 %. Центральний САТ достовірно знизився з 142,8 ± 2,5 мм рт.ст. до 118,3 ± 2,7 мм рт.ст. (Р < 0,001). Паралельно відбулося достовірне (Р < 0,001) зменшення індексу приросту з 26,8 ± 1,9 % до 11,2 ± 1,7 %. Ефективна щодо зниження АТ терапія протягом року призводила до достовірного регресу ураження органів-мішеней: зменшення гіпертрофії лівого шлуночка (індекс маси міокарда зменшився з 108,8 ± 5,5 г/м2 до 88,3 ± 5,3 г/м2, індекс Корнелла — з 2440,1 ± 67,9 мм • мс до 1987,2 ± 66,8 мм • мс, розмір лівого передсердя — з 41,1 ± 0,2 мм до 38,1 ± 0,3 мм), рівня альбумінурії (з 53,3 ± 5,6 мг/добу до 15,8 ± 3,2 мг/добу), покращенню діастолічної функції лівого шлуночка та пружно-еластичних властивостей аорти (­ШППХе зменшилася з 11,9 ± 0,7 м/с до 9,4 ± 0,8 м/с). Зміни діастолічної функції лівого шлуночка та рівня альбумінурії достовірно та незалежно від змін рівня АТ (і офісного, і центрального) корелювали зі змінами ШППХе та індексу приросту. Проведена антигіпертензивна терапія на основі фіксованої комбінації периндоприл + амлодипін добре переносилася хворими (частота побічних реакцій 6,5 %).

Assessment of Target Organ Damage in the Evaluation and Follow‐Up of Hypertensive Patients: Where Do We Stand?

Hypertension is associated with damage to the heart, kidneys, and vascular tree. Assessment of target organ damage (TOD) allows better prediction of cardiovascular risk than conventional risk assessment. Regression of TOD during antihypertensive treatment, which depends on the blood pressure (BP) reduction and the specific ancillary properties of each drug, may indirectly indicate that BP is well controlled. It is unclear whether regression of TOD during treatment is associated with favorable outcome and should be used as a surrogate endpoint. There is evidence that regression of left ventricular hypertrophy and albuminuria are associated with a favorable outcome. However, recent studies cast doubts on this evidence. Thus, assessment of TOD is important to define cardiovascular risk, but, so far, regression of TOD cannot be regarded as a major surrogate therapeutic target. The present paper will provide a critical overview of the data available in the literature.

Regression of target organ damage

Regression of target organ damage

ANGIOTENSIN II RECEPTOR ANTAGONISTS IN THE TREATMENT OF HYPERTENSION: PERSPECTIVES FOR CLINICAL USE

The review of literature presents evidence of the relevance of the wider application of angiotensin II receptor antagonists in the treatment of cardiovascular diseases. The advantages of this class of antihypertensive drugs on the effect on blood pressure and regression of target organ damage in patients with hypertension. The data on nephroprotective, neuroprotective, antiarrhythmic effects of angiotensin II receptor antagonists, as well as the opportunity of effective correction of the metabolic abnormalities are presented.

The Pamela Study: Old and New Findings

The paper will review the contribution of the PAMELA Research Project to the epidemiology, pathophysiology and treatment of hypertension and hypertension-related cardiometabolic disease. This will be firstly done by examining the results of the PAMELA studies planned and performed in the past 20 years aimed at defining normality values for home and ambulatory blood pressure values as well as at determining precise figures for blood pressure control, taking into account different blood pressure measurements. It will also be done by taking into account different “weight” of clinic, home and ambulatory blood pressure values in determining end-organ damage and in assessing the capability of the different pressures to reflect the regression of target organ damage induced by antihypertensive drug treatment. The review will finally address three further issues of major clinical relevance, i.e. the definition and clinical implication of “white-coat” and “masked” hypertension, the prognostic significance over the long-term period of alterations in home and ambulatory blood pressures as compared to the clinic ones and finally the close relationships between blood pressure and metabolic alterations, including metabolic syndrome.

Morning Surge in Blood Pressure and Cardiovascular Risk

Hypertension is the most powerful risk factor for the cardiovascular diseases, including stroke, coronary artery disease, heart failure, chronic kidney disease, and aortic and peripheral arterial diseases. There is a significant variability in BP level among hypertensives; however, the diagnosis of hypertension and the therapeutic target of BP are based on the average of each BP measured. There is marked diurnal variation in the onset time of cardiovascular events, with the peak being exhibited in early morning. Blood pressure (BP) also exhibits a similar diurnal variation, with a decrease during sleep and a surge in the morning.1,2 In addition to the persistent pressor stress (averaged throughout a 24-hour period), dynamic diurnal variation in pressor stress from the nadir to the peak in the morning, that is, the morning surge in BP, would be expected to progress target organ damage and trigger cardiovascular events, particularly those occurring in the morning.3,4 Because my group first demonstrated that exaggerated morning surge in BP constitutes a risk for stroke independent of 24-hour BP,5 there has been a steady increase in cross-sectional and prospective evidence supporting the idea that morning BP surge is an independent risk factor for cardiovascular disease. Here I review the recent evidence and the remaining unresolved issues on this topic. ### Prospective Findings on Cardiovascular Events Normal morning BP surge is a physiological phenomenon, but an exaggerated morning BP surge is a cardiovascular risk. Thus, the association between the degree of morning BP surge and cardiovascular risk is not linear but rather has a threshold. There have been 6 prospective studies demonstrating that the morning surge in BP is a risk for cardiovascular events (Table 1).5–10 These studies have used 3 different definitions of the morning BP surge as follows (Figure 1): (1) a sleep-trough surge defined as the morning BP (2-hour …

Regression of target organ damage in children and adolescents with primary hypertension

We assessed the effects of 12 months of non-pharmacological and pharmacological therapy on 24-h ambulatory blood pressure, regression of target organ damage (TOD) and metabolic abnormalities in 86 children (14.1 ± 2.4 years) with primary hypertension. Twenty-four hour systolic and diastolic blood pressure (BP) decreased (130 ± 8 vs 126 ± 8, 73 ± 7 vs 70 ± 7, p = 0.0001 and 0.004 respectively). Body mass index (BMI) did not change, but waist-to-hip (0.85 ± 0.07 vs 0.83 ± 0.05, p = 0.01) and waist-to-height ratio (WHtR; 0.49 ± 0.07 vs 0.48 ± 0.05, p = 0.008) decreased. Left ventricular mass index (LVMi; 38.5 ± 10.7 vs 35.2 ± 7.5 g/m2.7, p = 0.0001), prevalence of left ventricular hypertrophy (46.5% vs 31.4%; p = 0.0001), carotid intima-media thickness (cIMT; 0.44 ± 0.05 vs 0.42 ± 0.04 mm, p = 0.0001), wall cross sectional area (WCSA; 7.5 ± 1.3 vs 6.9 ± 1.2 mm2, p = 0.002), hsCRP (1.1 ± 1.0 vs 0.7 ± 0.7 mg/l, p = 0.002), and LDL-cholesterol (115 ± 33 vs 107 ± 26 mg/dl, p = 0.001) decreased. Patients who had lowered BP had a lower cIMT at the second examination (0.41 ± 0.04 vs 0.43 ± 0.04 mm, p = 0.04) and lower initial hsCRP values (0.9 ± 0.7 vs 1.5 ± 1.3 mg/l, p = 0.04) in comparison to non-responders. Regression analysis revealed that the main predictor of LVMi decrease was a decrease in abdominal fat expressed as a decrease in waist circumference (WC) (R 2 = 0.280, β = 0.558, p = 0.005), for WCSA-SDS a decrease in WC (R 2 = 0.332, β = 0.611, p = 0.009) and for a cIMT-SDS decrease the main predictor was a decrease in hsCRP concentrations (R 2 = 0.137, β = 0.412, p = 0.03). Standard antihypertensive treatment lowered BP and led to regression of TOD in hypertensive children. Lean body mass increase and decrease in abdominal obesity correlated with TOD regression.

Efficacy and safety of valsartan plus hydroclorothiazide for high blood pressure

To evaluate efficacy and tolerability of the combination valsartan plus hydrochlorothiazide (160 mg and 25 mg daily, respectively) in young-middle aged males with high-normal blood pressure (BP) or first-degree arterial hypertension with evidence of target organ damage. Twenty males with high-normal BP or first-degree hypertension associated with left ventricular concentric remodeling and/or increased aortic stiffness were enrolled. BP at rest and during exercise, and echocardiographic parameters of the left ventricle (LV), were evaluated at baseline and after 3 mo of treatment. The effects of treatment on aortic stiffness, metabolic parameters, renal and erectile function were also assessed. BP was significantly reduced by treatment both at rest (P < 0.001) and during exercise (P < 0.001), and 85% of patients achieved BP normalization (< 130/85 mmHg). Doppler echocardiography showed a significant reduction of LV mass (P < 0.005). LV hypertrophy was identified in 70% of subjects at baseline and in 5% after 3 mo of treatment. The ratio of early (E) to late (A) trans-mitral diastolic flow velocity increased, (P < 0.05), the relative wall thickness decreased (P < 0.05) and the left ventricular relaxation time shortened (P < 0.005). The left atrial diameter (P < 0.05) and the aortic diameter (P < 0.05) and stiffness (P < 0.005) also decreased. The full-dose combination of valsartan plus hydrochlorothiazide produced optimal BP control with regression of target organ damage, already after 3 mo, without relevant side effects.

Perindopril/indapamide fixed combination and regression of target organ damage: acting through macro and microcirculation

Perindopril/indapamide fixed combination and regression of target organ damage: acting through macro and microcirculation

Very-low-dose combination of perindopril and indapamide: efficacy on blood pressure and target-organ damage.

To review the safety and efficacy of the very-low-dose combination of perindopril 2 mg and indapamide 0.625 mg (Per2/Ind0.625) in essential hypertension, in relation to blood pressure control and target-organ damage. We included in this review several double-blind, randomized studies in hypertensive patients, including five main studies from the European registration file and two clinical trials on regression of target-organ damage [large artery stiffness: the Preterax in Regression of Arterial Stiffness in a Controlled Double-Blind Study (REASON); microalbuminuria in patients with type 2 diabetes: the Preterax in Albuminuria Regression (PREMIER) study]. Systolic (SBP) and diastolic (DBP) blood pressures measured at trough with a mercury sphygmomanometer, an automatic device (OMRON), and 24-h ambulatory blood pressure measurements (ABPM). Arterial stiffness, assessed from pulse wave velocity measurement and augmentation index (REASON study). Microalbuminuria (PREMIER study). The Per2/Ind0.625 combination was selected from the dose-finding studies. Twelve weeks after the participants were assigned to study groups, the reductions in SBP, measured with an OMRON device, were 12.3 +/- 15.0 mmHg with Per2/Ind0.625, 8.0 +/- 16.5 mmHg with perindopril 2 mg (P = 0.001), 9.4 +/- 14.3 mmHg with indapamide 0.625 mg (P = 0.023) and 2.1 +/- 16.8 mmHg with placebo (P < 0.001) (mean +/- SD; all P values are for comparisons with Per2/Ind0.625). The reductions in DBP were 6.8 +/- 9.2 mmHg, 5.0 +/- 9.5 mmHg (P = 0.02), 4.7 +/- 8.2 mmHg (P = 0.004) and 2.4 +/- 9.6 mmHg (P < 0.001) in the Per2/Ind0.625, perindopril 2 mg, indapamide 0.625 mg and placebo groups, respectively. During the long-term study, among 235 patients who achieved initial blood pressure normalization with the fixed combination, 79.8% sustained their normalized status over 1 year, with no significant difference regarding safety criteria. During the REASON study, Per/Ind reduced pulse wave velocity to a similar extent as atenolol, and augmentation index to a greater extent. During the PREMIER study, Per/Ind reduced microalbuminuria to a greater extent than did enalapril. The proven efficacy on blood pressure and regression of target-organ damage with a good safety profile confirm that the new fixed-low-dose combination Per2/Ind0.625 is a valuable option in the first-line treatment of hypertension.