У світі зростає роль вищих навчальних закладів у забезпеченні соціально-економічного розвитку, що є результатом переходу найбільш розвинених країн до парадигми економіки знань. Започатковане в 2014 р. реформування системи вищої освіти України має серед іншого передбачати забезпечення реалізації національного інтелектуального капіталу через трансфер технологій. Актуальність статті обумовлює необхідність комплексного підходу до підготовки планів реформ у період загострення глобальної конкуренції за знання як основний ресурс розвитку.
 Метою написання статті є обґрунтування рекомендацій щодо найактуальніших аспектів розвитку діяльності з трансферу технологій в Україні на підставі узагальнення іноземного досвіду та аналізу вітчизняних реалій. Для досягнення мети визначено такі завдання: узагальнити теоретичні засади діяльності з ТТ; ідентифікувати світових лідерів із ТТ та їх особливості; дослідити характерні риси розвитку ТТ у країнах, що розвиваються; вивчити сучасний стан діяльності з ТТ в Україні.
 У статті обґрунтовано, що становлення розвиненої інноваційної економіки, в якій діяльність із ТТ є важливим складником, як правило, відбувається протягом тривалого часу. Результати проведеного дослідження засвідчили, що брак ефективності діяльності з ТТ часто обумовлений тим, що ця діяльність розглядається відірвано від більш комплексного питання управління знаннями у всіх його формах, зокрема як обов’язковий етап НДДКР. Відсутність запровадження компетентнісної моделі в діяльності вітчизняних ВНЗ, НДІ, підприємств та органів державної та місцевої влади призводить до того, що в діяльності підрозділів ТТ немає будь-яких згадувань щодо підприємницьких, маркетингових компетенцій. Їх брак, у свою чергу, спричиняє низьку ефективність діяльності ОТТ.
 У розвинених країнах зростання комерційної активності ВНЗ та НДІ стало результатом еволюційного підвищення вимог суспільства щодо ефективності інвестицій у науку та освіту. У країнах, що розвиваються, таких як Україна, прагнення розвитку комерційного аспекту ТТ розглянуто в умовах неможливості забезпечення достатнього і стабільного фінансування, відсутності фінансових механізмів накопичення результатів вдалого ТТ. За таких умов зацікавленими часто виявляються винятково самі працівники ВНЗ та НДІ, інтереси яких відірвані від інтересів інших стейкхолдерів, єдність яких обґрунтована в концепції потрійної спіралі.
 Ефективність зусиль щодо ТТ обмежено недостатністю у вітчизняних ВНЗ можливостей накопичення фінансових результатів від комерціалізації ОІВ. Отримувані фінансові результати найчастіше спрямовують на поточну діяльність через недостатні, спадаючі обсяги фінансування з традиційних джерел. Основним традиційним джерелом мають залишатися кошти державного бюджету, але при цьому має стимулюватися залучення інших джерел.
 Негативну динаміку витрачання державою коштів на науково-освітню діяльність обумовлюють різні чинники, серед яких недостатнє оприлюднення отримувачами державник коштів звітів про результати та аналіз ефективності їх витрачання. Непублічність, відсутність прозорості можуть свідчити про приватизацію результатів діяльності окремими суб’єктами або значний корупційний складник їх діяльності. Водночас непублічність може говорити про низький рівень суспільної відповідальності за результати діяльності та неспроможність брати відповідальність за певні ризики. Відсутність інформації про створювані ефекти, у т.ч. мультиплікаційні, від упровадження ОІВ та технологій дає передумови для відносних «перемог» у конкуренції за бюджетні кошти інших сфер.
 Упровадження компетентнісної моделі, зокрема щодо підприємницьких та маркетингових компетенцій, у діяльність із ТТ вітчизняних інституцій має підвищити їх ефективність у середньостроковій перспективі до рівня розвинених країн. Урахування отриманих висновків під час розробки реформ системи науки та освіти сприятиме підвищенню рівня їх міжнародної конкурентоспроможності й рівня ефективності інвестицій у цю сферу, що матиме комплексний позитивний вплив на національний добробут.
 Наукову новизну праці становлять: обґрунтування доцільності реалізації довгострокових стратегій підвищення конкурентоспроможності ВНЗ та НДІ як ключових інституцій генерування й трансферу знань; виявлення недостатності підприємницьких, маркетингових та інших компетенцій у політиці розвитку університетських офісів трансферу технологій; обґрунтування необхідності впровадження суспільних вимог щодо підзвітності ВНЗ та НДІ для розкриття ефективності витрачання коштів платників податків та їх внеску в соціально-економічний розвиток регіонів та країни.
 Залишається широке коло питань, дослідженню яких можуть бути присвячені подальші праці. Зокрема, актуальними вважаємо: 1) обґрунтування системи показників вимірювання всіх аспектів діяльності з ТТ; 2) вивчення досвіду формування професійних мереж у сфері ТТ; 3) обґрунтування системи мотивації та підвищення ефективності співробітництва всіх зацікавлених суб’єктів; 4) методичні напрацювання патентної політики університетів та їх конвергенції з науково-дослідними інституціями; 5) розбудова культури суспільної підзвітності інституцій науково-освітньої сфери як отримувачів коштів платників податків.