Обстежено 58 хворих на ерозивну форму гастроезофагеальної рефлюксної хвороби та 10 здорових добровольців. Кожному пацієнту проведено фіброгастродуоденоскопію, добове моніторування рН нижньої третини стравоходу, 13С-октаноєвий дихальний тест, визначено концентрацію холецистокініну-панкреозиміну в сироватці крові. Встановлено, що у 44,83 % хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу мала місце сповільнена, у 36,21 % — прискорена та у 18,97 % — нормальна моторно-евакуаторна функція шлунка. У хворих із сповільненою моторикою шлунка відмічено переважання жовчних рефлюксів з рН у нижній третині стравоходу більше 6, що становили 42 % (р = 0,044), та підвищення концентрації у крові холецистокініну-панкреозиміну до (7,12 ± 0,21) нг/мл (p < 0,05), у здорових — (5,91 ± 0,34) нг/мл. У пацієнтів з прискореною моторикою число рефлюксів менше 4 становило 45 %, а рівень холецистокініну-панкреозиміну — (4,4 ± 1,2) нг/мл. Отримані дані підтверджують думку інших авторів, що причинами печії як провідного симптому гастроезофагеальної рефлюксної хвороби можуть бути дуоденогастральний рефлюкс та вісцеральна гіпералгезія.