Від 40 до 70 % хворих на ВІЛ мають неврологічні захворювання. Токсоплазмоз – одна з найчастіших причин уражень головного мозку в пацієнтів із ВІЛ, що часто призводить до летальності.Мета дослідження – визначити та порівняти основні характеристики токсоплазмозу центральної нервової системи у ВІЛ-позитивних пацієнтів, які мали різний результат захворювання (вижили або померли внаслідок хвороби).Матеріали і методи. Проведено ретроспективний когортний аналіз 135 випадків церебрального токсоплазмозу у ВІЛ-позитивних пацієнтів Дніпропетровського регіону за період з 2010 до 2017 року. Наявність токсоплазмозу було підтверджено виявленням ДНК Toxoplasma gondii в спинномозковій рідині, а у померлих хворих дослідженням автопсійного матеріалу. Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням програм STAT IST ICA v.6.1® і SPSS. Для порівняння показників у групах хворих, які померли та які вижили, визначали відношення шансів (odds ratio – OR) з довірчим інтервалом (95 % CI).Результати досліджень та їх обговорення. У 30 % ВІЛ-позитивних пацієнтів із захворюваннями ЦНС було діагностовано токсоплазмоз. Більшість хворих склали чоловіки – 71 (52,6 %), середній вік становив (37,79±0,64) року. Кількість летальних випадків – 29 (21,5 %). Групи пацієнтів, які вижили або померли, суттєво не відрізнялись за віком (37,47±0,72) проти (38,93±1,46) року (p>0,05) та гендерним складом (чоловіків було 53,8 % проти 48,3 % жінок). Інфікування статевим шляхом мало місце в 40,0 % випадків, через споживання ін’єкційних наркотиків (СІН) – 34,8 %, шлях інфікування був невизначений у 25,2 %. У померлих невизначений шлях інфікування склав 51,7 % проти 17,9 % (р<0,001) пацієнтів, які вижили. У 43 хворих (31,9 %) на церебральний токсоплазмоз ВІЛ-статус було визначено разом із розвитком токсоплазмозу. Частота пізнього виявлення ВІЛ (менше року до маніфестації токсоплазмозу ЦНС) у хворих, які померли, була в 6,49 раза вищою (95 % CI 2,64–15,95), порівняно з тими, які вижили. 76 (56,3 %) пацієнтів мали рівень CD4 менший 50 клітин/мм3, у тому числі серед померлих пацієнтів цей показник був у 1,5 раза вищим – 75,9 % проти 50,9 % (р<0,05) у тих, хто вижив. Медіана CD4 в період розвитку неврологічних захворювань у хворих із токсоплазмозом ЦНС склала 44,5 (IQR 21–100) клітин/мм3, з них у пацієнтів, які померли, – 33 (IQR 15–44) клітин/мм3 проти 52 (IQR 25–106) клітин/мм3 в осіб, які вижили (р<0,05). Медіана вірусного навантаження (Lg ВН) у період розвитку неврологічних симптомів склала 4,96 (IQR 1,60–5,80) копій/мл, а у пацієнтів, які померли, дорівнювала 6,20 (IQR 6,05–6,31) копій/мл і значно перевищувала аналогічний показник у тих, кого виписали з поліпшенням стану, – 4,89 (IQR 1,60–5,72) копій/мл (р<0,05). Серед клінічних симптомів найрозповсюдженішими у пацієнтів із токсоплазмозом ЦНС були: головний біль – у 86 (63,7 %) пацієнтів, запаморочення та порушення координації – у 81 (60,0 %), судоми – в 43 (31,9 %), моно- та геміпарези – у 57 (42,2 %), порушення ЧМН – у 37 (27,4 %), дизартрія – у 27 (20,0 %), когнітивні порушення – у 29 (21,5 %), порушення свідомості – у 14 (10,4 %), порушення зору – в 7 (5,2 %) випадках. У 30 (22,2 %) пацієнтів мало місце поєднання токсоплазмозу з іншими захворюваннями ЦНС. Розвиток ко-інфекції токсоплазмозу з туберкульозом у пацієнтів із летальним наслідком хвороби спостерігався у 4,5 раза частіше (95 % СI 1,42–14,29), ніж у пацієнтів, які вижили (р<0,05). Поширення вірусного інфікування Епштейна–Барр серед померлих було у 4,21 раза більшим (95 % СI 1,11–15,90) (р<0,05).Висновки. Церебральний токсоплазмоз складає 30,0 % усієї ВІЛ-асоційованої інфекційної патології ЦНС в пацієнтів у Дніпропетровському регіоні; у 56,3 % пацієнтів токсоплазмоз діагностують на тлі глибокої імуносупресії, у 21,5 % первиннодіагностований токсоплазмоз закінчується летально. Шанси летального наслідку хвороби не залежить від статі, віку, але значно зростають при відсутності АР Т, кількості CD4 клітин/мм3 менше 50 та наявності ко-інфекцій ЦНС, найвагомішим з яких у плані ризику є туберкульоз ЦНС. Отримані результати важливі для прогнозування перебігу хвороби та виявлення можливих ризиків, для удосконалення профілактичних заходів.
Read full abstract