Осмислення звукового образу партесного твору через зв’язок музичного та риторичного мистецтв у XVII столітті

Abstract

Статтю присвячено виконавському аспекту української барокової музики, а саме: осмиленню звукового образу партесного твору через зв’язок музичного та риторичного мистецтва в зазначений час. Даний феномен національної культури є предметом професійного інтересу науковців, починаючи з другої третини XX століття в теоретичному, історичному, текстологічному, джерелознавчому та інших аспектах. Однак, під час практичної роботи з твором даної епохи стає очевидною наявність суттєвої кількості «чорних плям» відносно інтерпретації та художнього осмислення твору. Отже, мета дослідження – осмислити характер звукового образу партесного твору через специфіку синтезу музичного та риторичного мистецтв в українській бароковій музиці. У дослідженні проаналізовано елементи синтаксису риторичного й музичного мистецтв в художньому тексті української барокової музики, прослідковано форми їхнього синтезу та впливу на характер звукового образу. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів аналізу та синтезу, порівняльного методу та підходів семіотики й герменевтики. Наукова новизна дослідження полягає в поглибленні наукових знань щодо особливостей інтерпретації партесного твору, відкритті нових орієнтирів для досягнення достовірності звучання твору українського бароко. Висновки. Українській бароковій музиці притаманні специфічні форми взаємодії риторичного та музичного мистецтва як на рівні окремих епізодів, так і на рівні архітектоніки цілого твору, що виявляються в «апріорній», визначальній ролі слова, декламаційності, емоційності вислову, ораторській інтонації, прагненні взаємодії зі слухачем, просторовості, «відкритості», символічності, діалогічності (принцип «питання-відповідь»), ідентифікація та реалізація яких наближає виконавця до втілення історично-достовірного звукового образу.