Боротьба за скликання Помісного собору Автокефальної Православної Церкви у Польщі в другій половині 20-х – 30-х роках ХХ століття

Abstract

Метою статті є дослідження особливостей процесу боротьби за скликання Помісного собору Автокефальної Православної Церкви в Польщі (АПЦП) у другій половині 20-х – 30-х роках ХХ століття, метою якого було врегулювання її правового статусу і майнового положення. Авторкою проаналізовано архівні документи, матеріали тогочасної періодичної преси та видань, в яких висвітлювалися проблеми щодо скликання Помісного собору АПЦП. Методологія дослідження. Методологічну основу статті склали принципи історизму, об’єктивності, системності, міждисциплінарного підходу. Застосовано загальнонаукові, спеціально-історичні та міждисциплінарні методи. Кожен із них у конкретній ситуації був результативним і дозволив об’єктивно реконструювати процеси щодо скликання Помісного собору Автокефальної Православної Церкви у Польщі. Наукова новизна роботи полягає у тому, що авторка на основі архівних документів та матеріалів періодичної преси досліджуваного періоду з’ясувала особливості процесу боротьби за скликання Помісного собору АПЦП. Дослідження ґрунтується на новому джерельному матеріалі, який вперше вводиться до наукового вжитку. На відміну від попередніх робіт, присвячених цій темі, у статті більш рельєфно виявлена динаміка змін у релігійній політиці як Польської держави, так і Римо-католицького костелу щодо Православної церкви. Висновки. Після проголошення автокефалії Православна церква у Польщі потребувала врегулювання свого правового статусу та внутрішньої реорганізації. Вирішення цих питань було дуже важливим для забезпечення церковно-релігійних потреб православної громади. Перед православ’ям стояла ціла низка проблем. Їх вирішення залежало від польського уряду, православної ієрархії і вірян. Переплетення інтересів цих трьох основних чинників спрямовувало процес організаційного та правового становлення АПЦП. Наприкінці 20-х і 30-х роках ХХ ст. на захист інтересів АПЦП активно стали українські посли і сенатори. Вони домагалися задоволення потреб українського православного населення з трибун сейму і сенату, перед церковною та світською владою. Створене у 1931 році Волинське українське об’єднання (ВУО) та Товариство імені митрополита Петра Могили домагалися скликання Помісного собору АПЦП, який мав врегулювати її правовий статус і майнове становище. Однак на шляху скликання Собору зустрічалися перепони з боку православної ієрархії та польського уряду. Він так і не відбувся. Але постійні передсоборні приготування стали імпульсом до активізації православних вірян, які відстоювали права своєї Церкви.