ВІДНОСИНИ МІЖ РСФРР ТА УСРР В 1919–1929 РР.: ВІД СУВЕРЕНІТЕТУ ДО УНІТАРИЗМУ

Abstract

У статті доведено, що заходи, спрямовані на політичне опанування Радянською Росією України, йшли поза площиною правового оформлення державних стосунків Росії й України. У відносинах між РСФРР і УСРР у 1920-х роках спостерігалося поєднання тактики інкорпорації засобами силової експансії з підкресленим деклару- ванням незалежності України та прийняттям рішень, що перетворювали останню на автономію. Тому відносини між РСФРР і УСРР 1920-х роках – це результат складної взаємодії історичних, політичних, економічних, культур- них, соціально-психологічних, географічних чинників, випадковостей, зовнішніх впливів та внутрішніх процесів. Міждержавні відносини РСФРР і УСРР ґрунтувалися на більшовицькій доктрині, спільності ідеологічних та політичних завдань, однаково організованого і на спільних засадах побудованого державного устрою та соціально-економічного укладу. Незалежні радянські республіки формально мали статус самостійних дер- жав у 1919 – початку 1920-х років, навіть були тісно пов’язані між собою. Роль центру відігравала Російська Федерація, навколо якої гуртувалися решта радянських республік. Прагнення до об’єднання зумовлювалося економічними зв’язками між ними, що складалися протягом тривалого часу, однаковою політичною струк- турою, а також ідеологічними завданнями унітаризму, централізму, тоталітаризму правлячої більшовицької партії. З утворенням Союзу Радянських Соціалістичних Республік змінилося правове становище республік із договірних на союзні. Відносин між республіками втратили характер міждержавних і формувалися як міжреспубліканські. У результаті проведення адміністративно-територіальних перетворень 1920-х років цілеспрямована уніфікаторська політика керівництва СРСР у 1920-ті роки у питанні визначення російсько- українського кордону призвела до того, що великі за площею та населені переважно українцями землі залишилися поза межами політичних кордонів України.