Предиктори короткострокової смертності у хворих на гепаторенальний синдром

Abstract

Це дослідження спрямоване на визначення найважливіших предикторів короткострокової смертності пацієнтів із гепаторенальним синдромом за допомогою шкали CLIF-C-ACLF. У дослідженні взяли участь 109 пацієнтів із алкогольним цирозом печінки, ускладненим гепаторенальним синдромом, госпіталізованих до Чернівецького обласного наркологічного диспансеру із січня 2013 року по серпень 2019 року. На момент включення у дослідження пацієнтам було від 29 до 60 років. Середня тривалість алкогольного цирозу печінки (АЦП) становила 3,5±1,54 року; середній анамнез зловживання алкоголем – 8,42±3,53 року; розподіл за статтю становив: 77,9% (n=85) чоловіків та 22,1% (n=24) – жінок. Усі пацієнти отримували стандартну терапію та були розподілені на 2 групи залежно від реакції на лікування: група 1 (n = 57) – респондери, група 2 (n = 52) – нон-респондери. Кількість пацієнтів, які вижили через 1 та 3 місяці, суттєво різнилася в обох групах: 40/57 (70,2%) та 33/57 (57,9%) відповідно у групі респондерів; та 10/52 (19,2%) та 0/52 (0%) відповідно у групі нон-респондерів (p <0,001). Оцінки ймовірності виживання для кожного з членів групи були знайдені за допомогою тесту Каплана-Мейєра. Тип 1 гепаторенального синдрому, відсутність відповіді на лікування протягом перших 24 годин та високий базовий бал за шкалою CLIF-C-ACLF були визначені як предиктори короткострокової смертності. Поліпшення функції нирок під час лікування спостерігалось у більшості пацієнтів групи 1: зниження рівня креатиніну в сироватці крові у респондерів становило від 323,2±91,1 до 121,6±30,0 ммоль/л. Результати дослідження вказують на те, що тип 1 гепаторенального синдрому, відсутність відповіді на лікування протягом перших 24 годин та високий бал CLIF-C-ACLF є найважливішими предикторами виживання у пацієнтів із гепаторенальним синдромом. Моніторинг цих показників дозволяє визначити групу пацієнтів з найгіршим прогнозом та поставити їх на перше місце у списку для трансплантації печінки.