ЗВУКОВІ ОБРАЗИ В ПОЕЗІЇ БЕЛЛИ АХМАДУЛІНОЇ

Abstract

Стаття присвячена характеристиці особливостей втілення звукових образів в поезії однієї з найяскравіших представниць поетичної плеяди «шестидесятників» Белли Ахмадуліної. Поезія Ахмадуліної відрізняється підвищеною емоційністю, тонкістю світосприйняття й пов’язаною з цим сінестезією, яка є невід’ємним компонентом художнього мислення поетеси. Велику увагу приділяє Ахмадуліна звуковим образам. Для неї характерне і створення вербальної характеристики звуку, образа звуку, і використання звукового потенціалу поетичного слова. У віршах поетеси знаходять втілення різноманітні звуки навколишнього світу. Важливе місце в творчості Ахмадуліної займає образ голосу, який відокремлюється від ліричної героїні і персоніфікується. В той же час в деяких випадках поетеса вдається до упредметнення голосу. Поетична творчість пов’язана у художньому світі Ахмадуліної з народженням звуку з мовчання і німоти. Але «озвучування» нерідко болісне для поета, що цілком узгодж ується з характерним для творчості Ахмадуліної мотивом «голос-кров», «мовлення-кровотеча». Однак, з точки зору поетеси, для поета звук, звучання – єдина можлива форма існування, а мовчання (німота) просто згубно для нього. Важливе місце займають в творчості Ахмадуліної музичні образи, які часто набувають в її віршах антропоморфні характеристики. Природні явища і об’єкти асоціюються поетесою з музичними інструментами, а їхні звуки – з музикою. Навіть взаємини закоханих і динаміка цих взаємин нерідко подаються поетесою через музичні образи. Значну увагу приділяє Ахмадуліна звуковій організації віршу. Поетеса використовує звукові метафори, що пов’язані з «поетичною етимологією», різноманітні повтори, в тому числі й кореневі, алітерації і асонанси, парономазію, найрізноманітніші, але часто яскраві та оригінальні рими. Це питання, безумовно, заслуговує більш детальної розмови і може розглядатися як перспектива дослідження