НОМІНАТИВНЕ ПОЛЕ КОНЦЕПТУ ЩАСТЯ У ЛАТИНСЬКІЙ МОВІ

Abstract

Cтаття присвячена аналізу номінативного поля лінгвокультурного концепту щастя у латинській мові. Сформовано корпус його вербалізаторів, до якого входять різноманітні мовні засоби, зокрема прямі номінації концепту felicitas, beatitudo, beatitia, fortuna, які відзначаються високою частотністю вживання, найбільшою узагальненістю за своєю семантикою у прямому значенні, стилістично нейтральні і утворюють ядро номінативного поля. До цього корпусу входять також синоніми fors, commoditas, prosperitas, res secundae, res prosperae; спільнокореневі слова (одиниці різних частин мови), дериваційно пов’язані з основними лексичними засобами вербалізації концепту (прикметники felix, beatus, beatificus, fortunatus, faustus, secundus, prosper, prosperus; дієслова beare, fortunare, prosperare; прислівники feliciter, beate, fortunatim, fortunate).
 Для потреб дослідження використано інформацію репрезентативних тлумачних, етимологічних, двомовних перекладних та синонімічних лексикографічних джерел латинської мови. Їх словникові дефініції не лише вербалізують знання античної людини, але й допомагають сформувати цілісну мовну картину світу давніх римлян. 
 Традиційно для методик лінгвокультурологічних досліджень при тлумаченні латинських лексем-вербалізаторів концепту щастя подано низку паремійних ілюстрацій та мікроконтекстів із оригінальних творів римських авторів, що засвідчують його смислове наповнення, яке часто виходить за рамки словникових дефініцій, залучає компоненти морально-етичного й ментального планів, адже мова не лише відображає дійсність, а й інтерпретує її.