ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ ПОРУШЕНЬ ПРАВИЛ ДОРОЖНЬОГО РУХУ У ПРОТОКОЛАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Abstract

Гарантування безпеки дорожнього руху – пріоритет для України. Держава встановлює норми регулювання, стандарти та правила для транспорту, а також вимоги до технічного стану обладнання та кваліфікації учасників руху. Однак, основна увага зосереджується на дієвості правил дорожнього руху. Проблема відповідальності за порушення правил дорожнього руху (надалі також – ПДР) є актуальною, особливо в умовах постійного розвитку транспортної системи та міжнародного співробітництва. Мета статті – проаналізувати судову практику щодо відповідальності за порушення ПДР та виявити вплив неправильного цитування Правил на прийняття судами рішень. Автором розглядаються випадки, коли відсутнє посилання на відповідні положення ПДР у протоколі, або їх неправильне зазначення мають наслідком неможливість розгляду справи про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, а саме: 1) помилки у виборі пункту ПДР або його не зазначення; 2) посилання на пункт ПДР без роз’яснення у протоколі, яким чином відбулося порушення вимог законодавства у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху; 3) зазначення у протоколах про адміністративні правопорушення більш ніж одного пункту ПДР, який вважають порушеним; 4) відсутність єдності у судовій практиці з приводу застосування окремих положень ПДР; 5) бланкетний характер частини норм ПДР, що передбачає необхідність звернення до численних ДСТУ. У статті також розглядаються процесуальні можливості суду у випадку встановлення однієї з вищенаведених ситуацій. У випадку, якщо наявні вищенаведені проблеми застосування положень ПДР, суд позбавлений можливості прийняти законне та обґрунтоване рішення по адміністративній справі, що має наслідком: 1) повернення адміністративного матеріалу на доопрацювання або 2) закриття справи, оскільки суддя позбавлений можливості встановити наявність вини особи у вчиненні правопорушення або 3) закриття провадження у справі у зв’язку з іншими обставинами, передусім, закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП. Вибір одного з цих варіантів, а саме: чи повертати матеріали справи на доопрацювання, чи закривати провадження належить до дискреційних повноважень суду.