ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ДІАСТОЛІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ В УМОВАХ КОМОРБІДНОСТІ З ГІПЕРУРИКЕМІЄЮ

Abstract

У пацієнтів із гіпертонічноюхворобою (ГХ) з нормо- та гіперурикемією ми провели дослідження впливу комбінованої антигіпертензивної терапії з включенням ІаПФ лізиноприлу або ара ІІ вальсартану на діастолічну дисфункцію лівого шлуночка (ДДлш). було обстежено 137 пацієнтів із Гх ІІ стадії з 2–3 ступенями АГ: 74 хворих були з безсимптомною гіперурикемією (ГУЕ) (основна група) та 63 – з нормальними показниками рівня сечової кислоти (СК) (група порівняння). було встановлено пряму кореляцію між показником ДДЛШЕ/Е’ та рівнем сечової кислоти (СК), що свідчить про те, що у пацієнтів із аГ коморбідність із ГУе частішепоєднується із порушенням діастолічної функції лш. При цьому рівень сК при псевдонормальному типі ДДЛШ був вищим, ніж при релаксаційному типі у групі контролю здорових осіб. Через 6 місяців у групі вальсартану було виявлено більш значне поліпшення ДДЛШ як в групі з нормо-, так і згіперурикемією. Порівнюючи динаміку СК після проведеного лікування, було виявлено, що вона достовірно знижувалась у групі пацієнтів, які приймали вальсартан, порівняно з групою лізиноприлу, в якій не було виявлено достовірної різниці рівня СК у динаміці лікування.