СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ У КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІСТОРІЇ

Abstract

З початку ХХІ століття сучасний світ перебуває у стані постійної соціальної турбулентності. Цьому стану передувало відкриття постнекласичної епістемології, в якій обґрунтовувалася ідея про значущість випадковості, про нелінійний характер розвитку складних систем, які саморозвиваються. Неабиякий вплив на розвиток людства спричинили численні соціальні потрясіння та екологічні катаклізми сучасності. Не останню роль у наростанні соціальної невизначеності відіграв й початок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Наслідком цих подій стало формування песимістичного світогляду, зростання нігілістичних настроїв у різних країнах світу, а український соціум зазнав особливого загальнонаціонального історичного стресу.
 Метою статті є дослідження значення інтерпретації історії як важливого чинника формування світогляду людини та розвитку особистості.
 З початком гібридної, а з 24 лютого 2022 року й повномасштабної війни РФ проти України, проблема історії та її інтерпретації набула особливої гостроти. У процесі геноцидної війни зі сторони країни-агресора відбувається справжня спекуляція інтерпретацією історії, що з одного боку призводить до песимістичних настроїв, росту агресивних тенденцій в багатьох сферах українського суспільства, а з іншого – поряд зі стражданнями, зростання рівня зневіри, український соціум за останній рік демонструє значний рівень консолідації на основі необхідності досягнення єдиної мети – перемоги над ворогом. У цьому аспекті актуалізується необхідність формування оптимістичного світогляду, який би був спроможнім відображати основні потреби сучасної людини в її самовизначенні та самореалізації.
 З метою пошуків шляхів до утвердження оптимістичного світогляду українців, автор статті на основі герменевтичної методології наукового аналізу визначає ключові наративи в інтерпретації сучасної історії України та окреслює шляхи можливого вирішення існуючих проблем. У своїх висновках автор спирається на наукові дослідження С. Кримського, І. Бойченка, В. Жадько, Б. Шацької, А. Єрмоленка та ін. дослідників і обґрунтовує необхідність кардинальних змін в підході до інтерпретації історії як до важливого чинника формування світогляду людини та розвитку особистості; формування національної ідеї з оптимістичним баченням майбутнього України; утвердження принципів екогуманізму, визнання глобальної концепції побудови універсального, загальнолюдського суспільства з домінуванням ідеї про прогресивність історичного розвитку людства, взаємозв’язку природи та соціуму, спадкоємності поколінь; утвердження монолітного хронотопу становлення родової природи людства, глибокої віри в цивілізаційний підхід, у єдність людства та в можливість безкінечної самореалізації людини; домінування правових і моральних норм як засобів збереження цілісності людини, природи та суспільства.