СУТНІСТЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ В ДАВНІЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ

Abstract

Аналізується зміст громадянського виховання у давній історії українців, який визначався низкою взаємопов’язаних аспектів: розумінням буття у парадигмі віч-на-віч зі смертю, бойовим духом та налаштованістю на перемогу, героїзмом та його позірними формами. Наголошується, що особливої актуальності виховання захисника набуло в умовах розгортання кочової стихії, декілька хвиль якої (від печенігів до половців) накочувалися зі степів на землі східних слов’ян на межі 1–2 тис н. е. Боротьба з таким сильним противником потребувала максимальної концентрації зусиль, що зумовлювало посилення патріотичного виховання. Його важливим компонентом стала розвинена система фізичної підготовки, поєднана з мудрістю й освіченістю, що в комплексі розглядалися як основа героїзму. Тому не випадково проблема виховання посіла провідне місце у філософських творах докозацької доби як релігійного, так і світського характеру, автори яких постають справжніми патріотами рідної землі. Відзначається актуальність праць Григорія Сковороди, у центрі творчості якого перебуває людина, а питання природженої звитяги українців у ратній справі у творчості Григорія Сковороди перебуває у річищі однієї з ключових тем його філософської спадщини. Для філософа патріотизм постає багатогранним і складним почуттям любові до Вітчизни, у змісті якого органічно поєднуються любов до рідної землі, природи, мови, традицій, що передбачає усвідомлення патріотичного обов’язку перед власним народом.