СЕНС ЖИТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ДОСВІДУ В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ

Abstract

У статті досліджується перевизначення сенсу життя крізь некласичну філософську призму, припускаючи, що традиційна вертикальна модель визначення сенсу життя втратила свою ефективність. Традиційний підхід, який колись домінував у розумовій сфері, тепер розглядається як недостатній для вирішення сучасного екзистенційного питання смислу буття і сенсу життя. Перед викликами екзистенціальних потрясінь люди сьогодні шукають надійнішу екзистенціальну основу, яка виходить за межі вербально-метафізичних практик, спонукаючи їх шукати автентичності в житті. Це прагнення допомагає їм орієнтуватися в численних життєвих викликах і ситуаціях. Нестабільність сучасного буття спонукає запропонувати горизонтальний принцип осмислення життя. Цей принцип сприяє створенню смислів крізь людську діяльність, сприяючи існуванню за допомогою "сенсу" та "думки" протягом усього життя. Показано різницю між сенсами та значеннями: сенси вкорінені в емоційних і чуттєвих аспектах людської природи, підкреслюючи унікальність і оригінальність життя, тоді як значення виникають із вербального рефлексивного мислення, що включає мову та спілкування. Конституювання смислів підкреслює важливість інтелектуального потенціалу в забезпеченні сенсу життя. Артикуляція єдності між чуттєвими та рефлексивними людськими здібностями в розумінні дискурсу сенсорозуміння прояснює складні механізми, задіяні в забезпеченні сенсу людського життя. Підкреслюється, що значення – це спосіб вираження стійких уявлень, закріплених у свідомості та культурі людей. Автор виступає проти звички створювати ієрархії сенсу життя, ототожнюючи сенс життя з вершиною піраміди, оскільки ця ідея перешкоджає конституюванню смислів. У статті також підкреслюється, що насильство розсіює семантичний горизонт, потенційно призводячи до втрати сенсу життя. Ця втрата спонукає людей свідомо та відповідально генерувати життєвий дискурс, чітко формулюючи свої екзистенціальні сенси та відкидаючи зовнішні проєкти для забезпечення сенсу життя. Виявлено тенденції фрагментації в сучасному людському бутті, результатом яких є мозаїка екзистенційних смислів. Цифрова культура полегшує існування сучасних індивідів у межах ситуативних екзистенційних смислів, сприяючи цій екзистенційній мозаїці. Відповідно, індивіди стають ізольованими, інтенсифікуючи спілкування за допомогою інформаційних технологій і ризикуючи втратити "іншого" у своєму екзистенціальному просторі. Очевидна втрата фундаментального сенсу життя вимагає розмови про важливість конституювання сенсу. Висновується, що сучасні люди навчаються жити посеред втрати коренів у розмитих контурах розуміння ситуації. Це розуміння ідентифікує сенс життя як принцип інтегративного сенсу людського існування.