ПРАВО НА ГІДНИЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ: ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ У ДЕРЖАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Abstract

В даній науковій статті автором розкрито особливості закріплення на міжнародному, регіональному та національному рівнях права на гідний життєвий рівень у державах-членах Європейського Союзу. При цьому, проаналізовано Конвенцію Міжнародної організації праці № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, Європейську соціальну хартію, Європейський кодекс соціального забезпечення, правові акти Європейського Союзу та конституції держав-членів Європейського Союзу. На підставі проведеного аналізу, автор робить висновок про те, що право на гідний рівень життя визначене кількома документами Ради Європи (Європейська соціальна хартія, Європейський кодекс соціального забезпечення) та Європейського Союзу (Хартія про основні права, Хартія про соціальні права працівників), а також багатьма конституціями країн-членів ЄС. Зокрема, на рівні конституцій Бельгії, Італії, Португалії, Швейцарії це право визначене явно, на рівні конституцій Іспанії, Нідерландів, Швеції – визначене як обов’язок держави забезпечити гідний рівень життя для населення, на рівні конституцій Румунії, Словаччини, Словенії, Фінляндії та Хорватії – через право працюючих отримати винагороду за працю, яка дає можливість забезпечити йому та його сім'ї вільне та гідне життя. Конституції інших країн Європейського Союзу, в тому числі: Австрійської республіки, республіки Болгарія, Грецької республіки, королівства Данія, Ірландської республіки, великого герцогства Люксембург, Кіпру, республіки Мальта, Угорщини, Чеської республіки та країн Балтії не визначають прямо право на гідний рівень життя, хоча і говорять про справедливі умови оплати праці і право на соціальний захист у випадку неможливості себе забезпечувати за певних обставин.