Бунт на Факультеті журналістики Київського університету 1965 року як реакція студентів на початок згортання хрущовської відлиги

Abstract

Автор, як учасник тих подій, прагне документально ввести до інформаційного обігу студентський виклик ідеологічному догматизму комуновлади у роки українського шістдесятництва. Він і досі як слід не висвітлений, а, точніше, майже невідомий. А відбувався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Ті події мусять бути не тільки відтворені, а й осмислені в українському журналістикознавстві.Відтворити й осмислити можна в єдиний спосіб: доторкнутися до першоджерел, які розпорошені в архівних сховищах, у ще живих душах учасників, котрі зберігають у своїй пам’яті дати, імена, ситуації. Це непросто за відстанню часового виміру. Ми справедливо оцінюємо добу партійної диктатури, коли людська гідність і честь не мали принципового значення. Бо кожен мав бути, як усі. Але ж були й такі, як Матвій Шестопал, не схожі на «як усі».Думаючий викладач, чесний український патріот, принциповий комуніст, що насмілювався повставати проти компартійного режиму, коли публічно говорив на ювілейному вечорі Василя Еллана-Блакитного про українців, в яких «національна свідомість перебуває на рівні клопа». Чи також публічно «громив» популярну в радянську пору московську теорію двомовності, як «мертвонароджену річ». І ці іскри «вогню великого» передавалися студентам. І вони вірили йому беззастережно, бо бачили в ньому правдиву постать борця за долю рідного українського народу. І так беззастережно повстали захищати його, коли збунтувалися, що «залишать університет», якщо М. Шестопала звільнять з університету і виключать із партії. Не перемогли студенти-журналісти, але заявили про себе як про силу творчого духу, що народжувався в їхніх молодих душах. Компартійна «машина» звично понівечила ті паростки протесту, але не скорила багатьох із них і це той неоціненний урок «справи Шестопала».