РЕЖИСУРА ДМИТРА БОГОМАЗОВА В КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНИХ СЦЕНІЧНИХ ПРАКТИК

Abstract

Мета статті – виявити специфіку творчої діяльності Д. Богомазова в контексті еволюції і трансформаційних процесів української театральної режисури кінця ХХ – початку ХХІ ст.; визначити вплив новаторських сценічних практик митця на формування сучасного сценічного мистецтва в Україні. Методологія дослідження. Для розкриття мети і досягнення поставлених завдань у дослідженні застосовано історико-мистецтвознавчі та аналітично-мистецтвознавчі підходи й методи, сформовані в українському мистецтвознавстві. Домінуючим обрано метод компаративного аналізу, що завдяки світоглядній функції посприяв виявленню специфіки світобачення режисера, отриманню предметного уявлення часопростору проаналізованих вистав, поглибленню уявлення про логіку побудови Д. Богомазовим сценічного твору та специфіку використання режисерських підходів і прийомів. Наукова новизна. Досліджено режисерську діяльність Д. Богомазова та виявлено вплив його творчості на розвиток української театральної режисури початку ХХІ ст. Визначено та проаналізовано різноманітні шляхи та конструктивні пошуки митця нових театральних форм, удосконалення режисерської технології, використання інноваційних засобів виразності, що визначили створення унікальної сценічної мови та збагатили постановочну культуру вистав на сцені Київського театру на Лівому березі Дніпра (з 1993 р.), театру «Вільна сцена» (2001–2012 рр.) та Національного академічного театру імені Івана Франка (з 2017 р.). Висновки. Дослідження творчості Д. Богомазова як феномена режисерського мислення сучасного українського режисерського театру дало змогу з’ясувати специфічні риси принципів і методів професійної діяльності, розглянути методологію експериментальної роботи сучасного режисера-постановника над виставою, що своїм підходом презентує провідні режисерські концепції і погляди на театр майбутнього в українських реаліях. Мистецтвознавчий аналіз експериментальної та художньо-постановочної діяльності Д. Богомазова виявив прагнення української режисури до симбіозу різних підходів організації часопросторового континууму, елементів сценічного та мультимедійного мистецтва в процесі створення унікального чуттєвого досвіду нового театру ХХІ ст.