«Теорія трьох парадигм» та доля релігії в культурі постмодерну

Abstract

Мета статті – виявити вектори і стратегії трансформації релігії в культурі Постмодерну в контексті «теорії трьох парадигм». Методологія дослідження полягає в поєднанні загальнонаукових та спеціальних культурологічних методів. Власне, метод парадигмального аналізу дозволив описати три глобальні парадигми європейської культури, виявивши їх онтологічні підстави. За допомогою генетичного підходу вдалося простежити зародження і розвиток ідеології Постмодерну і феномену «Нью Ейдж» як специфічної форми постмодерністської релігійності. Застосування компаративного методу дозволило виявити спільні сенсові структури у філософії Постмодерну і його «релігійній програмі». Аксіологічний підхід допоміг зрозуміти характер змін системи цінностей, що відбуваються при переході культури з однієї парадигми в іншу. Наукова новизна роботи полягає у застосуванні «теорії трьох парадигм» до вивчення глибинних шарів європейської культури, а також у введенні методу парадигмального аналізу в арсенал методів сучасної культурології. Висновки. Встановлено, що логіка зміни описаних парадигм може бути оцінена з двох протилежних позицій. Із точки зору постмодерністів, вона розглядається як прогресивна і означає звільнення людської екзистенції (тілесності, чуттєвості, уяви і творчості) від усього ірраціонального та жорстокого, що було пов’язано з логоцентричною природою попередніх парадигм. Із точки зору традиціоналістів, ця логіка регресивна і відображає поступове видалення з чуттєвої і матеріальної «площини» культурного універсуму його сенсової і духовної «вісі» – Логосу. При цьому зазначено, що трансформація релігії в сучасному інформаційному і глобалізованому суспільстві є закономірним продовженням сенсових векторів третьої парадигми. Також відзначено парадоксальний і антиномічний характер парадигми Постмодерну, який полягає у вільному та ігровому поєднанні гетерогенних явищ – науки і релігії, раціоналізму та містики, догматів різних віровчень і вільної фантазії людини.