ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ ОКИСНОГО ГОМЕОСТАЗУ У ХВОРИХ НА КИСЛОТОЗАЛЕЖНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИ ЛІКУВАННІ

Abstract

Вступ. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) та пептична виразка (ПВ) дванадцятипалої кишки (ДПК), які належать до групи кислотозалежних захворювань (КЗЗ), залишаються найбільш розпов­сюдженими серед гастроентерологічної патології. Основним патогенетичним компонентом даних хвороб, що призводить до розвитку ускладнень та рецидивів, є оксидативний стрес. Натепер актуальним є пошук препаратів, здатних впливати на системи антиоксидантного захисту в пацієнтів із КЗЗ.
 Мета дослідження – вивчити стан систем окисного гомеостазу в пацієнтів із кислотозалежними захворюваннями при лікуванні з використанням базових схем та включенні до базової терапії глутаргіну.
 Методи дослідження. Обстежено 28 пацієнтів з ГЕРХ та 23 хворих на ГЕРХ, поєднану з ПВ ДПК. Залежно від терапевтичних схем кожну групу було поділено на 2 підгрупи: пацієнти, які отримували базове лікування, та хворі, до традиційних базових схем яких включали глутаргін. До початку лікування та після його закінчення в крові хворих визначали рівень ТБК-активних продуктів (ТБК-АП), активність супер­оксиддисмутази (СОД), каталази (Кат), глутатіонпероксидази (ГПО), глутатіонредуктази (ГР), вміст відновленого глутатіону (ВГ).
 Результати й обговорення. Аналіз показників пацієнтів із КЗЗ після лікування свідчить про те, що включення глутаргіну до базової терапії в пацієнтів з ГЕРХ та хворих на ГЕРХ, поєднану з ПВ ДПК, призводило до достовірного зниження рівня ТБК-АП як у плазмі, так і в еритроцитах на тлі активації СОД, Кат, показників системи глутатіону. У хворих, які не одержували глутаргіну, дисбаланс у системі окисного гомеостазу не усувався. Фармакологічний ефект цього лікарського засобу пов’язаний з діючими компонентами, які входять до його складу, а саме L-аргініном і L-глутаматом. Антиоксидантні та мембраностабілізувальні властивості L-аргініну реалізуються через NО-регулювальну систему, L-глутамат активує синтез глутатіону.
 Висновки. Використання традиційної базової терапії в пацієнтів із кислотозалежними захворюваннями не усуває проявів оксидативного стресу, про що свідчить відсутність достовірних змін показників ліпопероксидації та антиоксидантного захисту. Додавання глутаргіну до базового лікування пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою та хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу в поєднанні з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки дозволяє нівелювати в них депресію ферментативної антиоксидантної ланки, збільшити рівень відновленого глутатіону та нормалізувати показники процесів пероксидного окиснення ліпідів.