Мультидисциплінарні засади реабілітації військовослужбовців з бойовими ураженнями периферичних нервів різного ступеню тяжкості

Abstract

Мета дослідження полягала в оцінці ефективності мультидисциплінарної проблемо-орієнтованої індивідуальної реабілітації військовослужбовців з бойовими ураженнями периферичних нервів різного ступеню тяжкості.
 Матеріали та методи. Обстежено два військовослужбовці: Ч., 49 років з вогнепальним пораненням лівої верхньої кінцівки, яке супроводжувалось ураженням нервів V ступеню (за класифікацією Сандерленда) та К., 35 років з вогнепальним пораненням правої верхньої кінцівки та ураженням периферичних нервів ІІ ступеню. Пораненим військовослужбовцям було визначено основні проблеми щодо порушення функції, структури, активності та участі із застосуванням «Міжнародної класифікації функціонування, інвалідності і здоров'я» ВООЗ (МКФ). Реабілітаційні інтервенції включали: фізичну терапію, ерготерапію, медикаментозне лікування, електроміостимуляцію, застосування перемінного магнітного поля, психотерапію.
 Результати. Показано, що в результаті реабілітаційних заходів у військовослужбовця Ч. спостерігалось збільшення сили м’язів згиначів лівої кисті з 2 до 4 балів, розгиначів кисті з 0 до 3 балів, розгиначів ІІ-ІV пальців з 0 до 2 балів, розгиначів І-го пальця з 0 до 1 бала, м’язів супінаторів передпліччя з 0 до 3 балів. Встановлено, що за даними електронейроміографії в динаміці не отримано м’язової відповіді з m. Extensor indicis при стимуляції лівого променевого нерва. Визначено збільшення рухливості в лівому плечовому суглобі на 40%. Встановлено відсутність повного відновлення функціонування лівої верхньої кінцівки.
 Визначено, що після реабілітації пацієнта К., відбулось збільшення сили м’язів згиначів правого передпліччя з 2 до 4 балів, згиначів і розгиначів правої кисті і пальців з 1 до 4 балів, збільшення рухливості в променево-зап’ястковому суглобі на 75%. Показано значне покращення активності правої верхньої кінцівки та повне відновлення навичок самообслуговування. 
 Висновки. Ефективність реабілітаційних заходів у військовослужбовця Ч. з важким пораненням лівої верхньої кінцівки, проведена за весь реабілітаційний період, полягала у збільшенні згинання в плечовому суглобі на 15˚, зменшенні больового синдрому, збільшенні сили м’язів згиначів кисті та менш вираженому посиленні м’язів розгиначів кисті і пальців, що сприяло незначному покращенню функціонування кінцівки.  В результаті проведення реабілітації через 446 діб після поранення у пацієнта Ч. спостерігалось продовження процесу регенерації уражених нервів і покращення функціонування лівої верхньої кінцівки, що вказує на доцільність організації застосованого курсу реабілітації у довготривалому періоді в стаціонарних умовах впродовж двох тижнів у військовослужбовців з важкими пораненнями периферичних нервів після їх оперативного лікування. Результатом реабілітації  військовослужбовця К. з легким пораненням правого передпліччя і «турнікетним» синдромом стало покращення іннервації м’язів кінцівки, що сприяло майже повному відновленню її функціонування і дозволило повернути пацієнта до військової служби.  Відсутність повного відновлення функціонування верхньої кінцівки у пацієнта Ч. внаслідок важкого вогнепального поранення вказує на необхідність проведення подальших досліджень щодо удосконалення організації реабілітаційного процесу даної категорії військовослужбовців, що допоможе їм повною мірою реалізувати функціональний потенціал і прискорити їх повернення до виконання професійних обов’язків та активного життя