ЧИННІ ЗАКОНОВЧИТЕЛІ КИЇВСЬКОГО ІНСТИТУТУ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ У ПУБЛІКАЦІЯХ «КИЕВСКИХ ЕПАРХИАЛЬНЫХ ВЕДОМОСТЕЙ» ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.

Abstract

У статті визначено особливості згадування чинних законовчителів Київського інституту шляхетних дівчат (офіційна назва в указані роки – Київський жіночий інститут імені Миколи І) на сторінках офіційного друкованого органу єпархії, обов’язкового для передплати в усіх її парафіях, зокрема київських, – журналу «Киевские епархиаль- ные ведомости» за останню третину ХІХ – початок ХХ ст. (до Першої світової війни). Опрацьовано публікації в офіційній і неофіційній частинах усіх випусків окресленого періоду, протягом якого, за висновком Г.Ю. Калініч, котра присвятила просопографії викладачів Закону Божого при київських навчальних закладах статтю, законовчителі виділилися в окрему спеціалізовану й самоорганізовану групу священства, натомість знизивши активність в орга- нах єпархіального управління (крім Київської єпархіальної училищної ради). Якщо залишити осторонь публікації офіційної частини, зміст котрих мало залежав від редколегії (втім, по-своєму працював на імідж законовчителів Київського інституту шляхетних дівчат), можна зробити такі висновки. Ф. Хорошунов для того, аби подати до часопису матеріали, або шукав якийсь неординарний інформаційний привід, або реалізовував можливість опри- люднити власні студії про заклад, де займав посаду. І. Артинський писав про наболіле, ймовірно, вже не в змозі тримати думки при собі. Тож подання авторських робіт до «Киевских епархиальных ведомостей» звичним для всіх законовчителів Інституту не було. Нечасто останні потрапляли до кола головних персонажів публікацій, а не поставали суто співслужителями архієреїв чи членами товариств. Помітно, що про цих законовчителів писали перш за все тоді, коли ті підготували високоякісну друковану працю чи усну проповідь/промову. Матеріалів про негативні вчинки інститутських законовчителів розміщено не було.