Стаття присвячена дослідженню одного з найбільш ефективних міжнародних органів в сфері захисту праві свобод людини – Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), важливою функцією якого є забезпечення неухильного дотримання і виконання норм конвенції державами-учасниками, зокрема, з питань захисту права власності. Зокрема, проаналізовано зміни до національного законодавства в розрізі правозастосовної практики ЄСПЛяк джерела права при розгляді справ українськими судами, в тому числі справ про захист права власності.Автор приходить до висновку, що суд встає на захист тільки тих прав, які прописані в Конвенції та протоколахдо неї. Увага автора звертається на те, що важливість Конвенції обумовлена зокрема широтою закріплених в нійправ і їх тлумаченням. Аналізується прецедентна практика ЄСПЛ у сфері захисту права власності, а також досліджуються основні позиції ЄСПЛ щодо юридичної природи та змісту понять «майно», «власність», «право захиступрава власності», «захист майна» і «законні очікування». Показано, що до власності в контексті практики ЄСПЛможе ставитися значний перелік активів як матеріального, так і нематеріального характеру, зокрема нерухомемайно, рухоме майно, право на пенсію, акції компанії, господарські інтереси, пов'язані з управлінням бізнесом,а також управління клієнтурою ( ділова репутація, нематеріальні активи і т.д.), клієнти компанії, законні розрахунки щодо настання певних обставин, рішення арбітражного органу в зв'язку з суперечкою тощо.Значна увага в роботі приділяється дослідженню поняття і змісту права власності відповідно до Протоколу 1 доЄвропейської конвенції з прав людини, зокрема, в контексті мирного володіння своєю власністю. Розкриваються головні складові принципу правомірного втручання в право власності, а саме: а) чи є втручання законним;б) переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним певним цілям.Аналізуючи практику ЄСПЛ, при розгляді справ в яких мова йде про порушення норм ст. 1 Першого Протоколу,автор приходить до висновку, що Суд виходить з аналізу трьох частин норми в їх сукупності: 1) принцип мирноговолодіння майном; 2) порушення такого принципу; 3) контроль за здійсненням права на мирне володіння майном.Паралельно автором розкриваються також і суміжні питання (справедливий баланс, межі дозволеного втручання і т.д.).
Read full abstract