Year
Publisher
Journal
Institution
1
Institution Country
Publication Type
Field Of Study
Topics
Open Access
Language
Filter 1
Year
Publisher
Journal
Institution
1
Institution Country
Publication Type
Field Of Study
Topics
Open Access
Language
Filter 1
Export
Sort by: Relevance
Determination of the possibility of the synthesis of Zn-Al layered double hydroxides, intercalated with peroxyanions, as a perspective solid disinfectant

Infectious diseases in the modern world pose a significant threat to humanity in the form of epidemics and pandemics. To prevent and combat them, it is necessary to carry out antiseptic and disinfectant treatments of various environments, household and industrial surfaces, as well as wounds of various origins. Double-layer hydroxides intercalated with peroxyanions as active oxygen compounds are promising materials for this. In order to determine the possibility of obtaining Zn-Al double-layer hydroxide intercalated with peroxylactic acid anions, samples were synthesized by the method of chemical co-precipitation in the presence of peroxylactic acid at controlled pH (8, 10) and t=20 ℃. The properties of the synthesized samples were investigated. The content of active oxygen (in terms of H2O2) was determined by the method of iodometric titration with the calculation of the percentage of hydrogen peroxide that was intercalated in double layered hydroxides, remained in the mother solution or was lost. The crystal structure was studied by X-ray phase analysis, the yield of samples was determined gravimetrically, and sedimentation was determined by measuring and normalizing the thickness of the sediment layer. It was found that the samples synthesized at pH=8 and 10 are biphasic and consist of an oxide phase and a double-layer hydroxide phase. The determined content of active oxygen (in terms of H2O2) in the samples synthesized at pH=8 (0.533 %) and at pH=10 (0.876 %) confirms the success of the synthesis of Zn-Al-peroxylactate double layered hydroxides. Synthesis at elevated pH is promising. A low percentage of H2O2 intercalation was revealed – 4.03–6.54 %, the majority of hydrogen peroxide (82.36-94.44 %) remains in the mother solution. The yield of the synthesized samples was determined to be 61.9 % and 79.5 % at synthesis pH of 10 and 8, respectively. The sedimentation properties of the samples were studied and their improvement was shown when the pH of the synthesis was increased

Read full abstract
Open Access
Inscribing a new page in the history of Ukrainian psychoanalysis during the wartime: The call for contributions

AbstractThis correspondence introduces several distinct current efforts by Ukrainian psychoanalytic practitioners and researchers from various clinical, scholarly, and applied fields to support the sustainable development of psychoanalytic training and work in the context of the ongoing 2022 Russian invasion of Ukraine. Among these developments are (a) the translation of the classic and contemporary psychoanalytic texts into the Ukrainian language, (b) the promotion of Ukrainian psychoanalytic contributions within Ukraine and abroad, and (c) the support of psychoanalysis and psychoanalytic psychotherapy as an evidence‐based practice to be officially recognized in Ukraine. The initiatives were integrated with the launch of a scholarly peer‐reviewed online open‐access journal—the Ukrainian Psychoanalytic Journal—which has been confirmed by the Ukrainian Ministry of Education and Science as a scientific periodical. In addition to describing these initiatives, this contribution serves as an invitation to international psychoanalytic audiences to contribute to these processes, including via workshops on psychoanalytic writing and publication, joint panel discussions, or collaborative research projects with Ukrainian psychoanalytic professionals. We also welcome submissions of original previously published (with copyright permission) or unpublished papers to be translated and published in the Ukrainian language.

Read full abstract
Сучасна філософія науки: передумови формування та основні напрями

В статті розглядається проблема формування образу сучасної філософії науки, визначення основних етапів і тенденцій її розвитку. Ця проблема розкривається виходячи з наступних тез:
 І. Складне співвідношення науки та філософії, зміщення акцентів в бік науки, вплинули на специфіку соціального та освітнього запитів щодо філософських досліджень. Зазначена ситуація зумовила необхідність формування такого образу філософії науки, який мав би репрезентувати спектр її найбільш актуальних та гострих проблем, а також окреслити провідні підходи до їх вирішення, орієнтуючись на науку та наукову раціональність.
 ІІ. Основою конструювання такого образу, став історико-філософський аналіз, який не міг уникнути певної спрямованості чи концептуалізації. На цьому фоні сформувався уніфікований підхід (відображений у більшості сучасних навчальних матеріалів) який передбачав деяке узагальнене уявлення щодо становлення філософії науки. Однак цей погляд, який претендував, у тому числі й на те, щоб бути відповіддю на питання чим є філософія науки, виявився досить обмеженим, оскільки орієнтував, з одного боку, на пронаукову традицію в філософії в досить вузьких історичних рамках: від 20-х років до 80-х років ХХ ст., а з іншого – характеризував її завершальний етап як кризовий щодо цінностей наукової раціональності.
 ІІІ. Виникає проблема обґрунтованості такого підходу з історичної, методологічної чи навіть освітньої точок зору. Одним з шляхів подолання його обмеженості стає застосування більш широкого, плюралістичного підходу, який розширював дискурс філософії науки за рахунок включення до нього значної кількості філософських напрямів, у тому числі й тих, що належать до континентальної традиції. Інший спосіб вирішення зазначеної проблеми полягає в пошуку оновлених раціональних орієнтирів розвитку сучасної філософії науки.
 
 IV. Відповідно, зберігають свою актуальність дискусії щодо статусу сучасної філософії науки, її дослідницьких можливостей в руслі раціоналістичної традиції, перспектив розвитку цієї традиції, її значущості.
 
 Запропонована стаття є спробою проаналізувати окреслені проблеми та розглянути найбільш перспективні підходи до їх вирішення. У першій її частині окреслюються ключові передумови сучасного філософського дослідження науки, відзначаються їх особливості та переваги. Далі, з урахуванням цих передумов, на основі одного з сучасних підходів розглядається історичні типи філософії науки. Значна увага приділяється формуванню образу сучасної філософії науки та її основних тенденцій.

Read full abstract
Open Access
Стратегії наративізації історичного знання в теорії історії Хейдена Вайта.

Стаття присвячена розгляду теорії історії американського філософа історії Хейдена Вайта, зокрема стратегіям наративізації історичного знання в його концепції історичного наратива. Вайт вважав, що не може бути науки в сучасному розуміння без теорії. На формування його дослідницького підходу значною мірою вплинули критична філософія історії Моріса Мандельбаума, котра заклала аналітичні підвалини вайтівської теорії історичного знання, філософія історії Робіна Колінгвуда, яка звернула його увагу до питань концептуально-методологічної схожості між історіописанням та літературою, а також аналітична наративна філософія історії Артура Данто, відповідно до якої історичний факт розглядається як дискурсивний феномен, а історична оповідь - як форма організації історичного знання в часові цілісності. Слід підкреслити, що Вайт відзначав потужний вплив, який здійснили на формування його позиції ідеї Мішеля Фуко та французьких філософів структуралістів, зокрема Ролана Барта і Жака Дерідди. Зазначається, що Вайт вважав свій підхід модерністським, однак, як слушно зауважує Ева Доманська, у його працях проявляються риси, характерні для постмодерністського дискурсу, що лише підтверджує, що Вайт є багатовимірним й міждисциплінарним дослідником, котрий поєднав теоріїю історіографії та теорію літератури в ширшу рефлексію на тему наративного розуміння дійсності.
 Відповідно до теорії історичного знання Вайта, історична оповідь являє собою вербальну структуру у формі оповідного прозового дискурсу, котра претендує на те, щоб бути моделлю або знаком минулих структур та процесів з метою пояснення чим вони були шляхом їхньої репрезентації. Він вирізняє наступні рівні концептуалізації історичної праці: хроніка; історія; тип побудови сюжету; тип аргументації; тип ідеологічного підтексту. Таким чином, постулюються три очевидні виміри історичної праці: епістемологічний, естетичний та моральний, а також глибинний метаісторичний вимір, на якому функціонують некритично прийняті парадигми (або стилі) історичного мислення.
 Наголошується, що в межах вайтівської концепції історичного наратива пропонується певна схема з дванадцяти категорій історичного мислення на заразок дванадцяти кантіанських апріорних категорій розсудку - набір концептуальних інструментів, конкретна комбінація яких визначеє, якої форми і змісту в результаті набуде та чи інша історична оповідь, створюючи «ефект реальності». Тобто, історичний наратив являє собою свого роду пазл, що скадається з різних форм наративізації історичного знання: пояснення шляхом побудови сюжету (роман, комедія, трагедія, сатира), пояснення завдяки формальноій аргументації (формізм, органіцизм, механіцизм, контекстуалізм) та пояснення через ідеологічний підтекст (консерватизм, лібералазм, радикалізм, анархізм). Саме тому, що історичний наратив є дискурсивною моделлю розгортання історичних процесів, подій і явищ, він створює «ефект реальності», тобто вербальну репрезентацію цих історичних процесів, події та явища - історичної дійсністі в цілому, а не відображає її такою, якою вона насправді була
 

Read full abstract
Open Access
Порівняння практичного й онтологічного підходів до проблеми ідентичності особистості в аналітичній філософії

Анотація. У статті розглянуто проблему ідентичності особистості в аналітичній філософії, яка полягає в питанні, чому особистість залишається ідентичною собі протягом часу, і на чому ґрунтується її ідентичність. В аналітичній філософії проблему ідентичності особистості зазвичай розглядають в онтології. Однак, як показав Дерек Парфіт, проблема ідентичності особистості не має значення в метафізиці. Він пропонує, що її слід переглянути з в етиці. Завдяки його впливовим працям, проблему ідентичності особистості почали розглядати в практичній філософії. З 1980-х років аналітичні філософи розробляють два підходи до зазначеної проблеми. Перший підхід – нормативний. Відповідно до нього, завдяки ідентичності особистості людина перетворюється на моральний суб’єкт. Без ідентичності індивід взагалі не зможе стати особистістю. Інший підхід – наративний, який пояснює, що особистість поєднує різний досвід у наративі, і це спосіб, завдяки якому особистість залишатися тією самою у часі. Незважаючи на різницю між цими двома підходами, вони обидва засновані на одній концептуальній моделі – понятті практичної ідентичності. У статті ми пропонуємо, що наративні та нормативні теорії ідентичності особистості cлід розглядати в рамках практичного підходу до проблеми, який протиставляється метафізичному. У цій статті наведено ключові ідеї практичного підходу до особистої ідентичності та порівняно їх з ідентичністю особистості в онтології. Ці три ключові аспекти – розуміння поняття «особистість», інтерпретація ідентичності та спосіб вирішення проблеми критеріїв ідентичності особистості. У практичному підході до ідентичності особистість є суб’єктом діяльності. Ідентичність розглядається через концепцію приписування дій. Ідентичність особистості полягає в єдності власного «Я». Питання критеріїв ідентичності особистості стає питанням реідентифікації. Ідентичність особистості ґрунтується не на критеріях, а на механізмі приписування дій. У порівнянні з розумінням ідентичності особистості в онтології, практичний спосіб розгляду підкреслює, що ідентичність – це процес підтримання єдності власного «Я» у часі за допомогою приписування дій.

Read full abstract
Open Access
Anthropogenic communication of the Cherkasy oblast as an ecosystem-forming component of the region modern landscape structure

Purpose. To investigate the anthropogenic communication of the Cherkasy oblast as an ecosystem-forming component of the modern landscape structure of the area of research. Research materials and methods. Methods. On the principle of natural-anthropogenic coexistence general scientific and specific scientific research methods were applied. Results. The peculiarities of natural conditions and natural resources are determined by the geographical location within the borders of the Dniester-Dnieper and Left Bank-Dnieper forest-steppe regions of the East European plain country. The class of road landscapes of the study area is formed by the following types of roads, namely: automobile, dirt, forest and field roads, railways. In the landscape structure of Zvenyhorod district, the length of highways, unpaved roads, field and forest roads, railways. Uman district and Cherkasy district have the highest index of connectivity in terms of road length. The lowest indicators of the index of communication in terms of the length of highways in Zolotoniskyi district. Uman district has the highest index of communication in terms of the length of dirt roads, and Zvenigorodsky district has the lowest. Zolotoniskyi district and Cherkasy district have the highest index of communication in terms of the length of field and forest roads. The lowest indicator is Zvenigorodsky district, Uman district. Cherkasy district has the highest communication index in terms of railway length and Zvenigorodsky district has the lowest. Conclusions. The Zolotonisky district of Cherkasy region has the highest index of general anthropogenic communicability, i.e. it has the highest degree of anthropogenic transformation of the territory and anthropogenic load

Read full abstract