Друга світова війна була однією з найтрагічніших воєн в історії людства. Багато аспектів Другої світової війни було досліджено багатьма вченими. Незважаючи на глибоке вивчення історико-політичних та соціальних питань Другої світової війни, все ще є маловивчені питання такої актуальної проблеми. Вивчення різних аспектів, зокрема «білих плям» Другої світової війни, посідає особливе місце у сучасній історіографії. У статті розглядається одна з актуальних та маловивчених проблем сучасного кавказознавства – історичні передумови формування легіонів (військових підрозділів) з-поміж народів Кавказу. Кавказький регіон займав важливе місце у політиці європейських держав протягом історії ХІХ і ХХ століть. У роки Другої світової війни регіон залишався у фокусі інтересів гітлерівської Німеччини. Починаючи з літа 1941 року багато радянських військовополонених та громадян опинились у німецькому полоні. Не витримавши суворих умов полону, багато військовополонених гинули. У роки війни радянські військовополонені, захоплені німцями, вимушено співпрацювали із гітлерівською Німеччиною. У роки Другої світової війни німці стали формувати військові частини-легіони з-поміж народів Кавказу у військово-політичних цілях. У статті розглядаються головні причини та цілі формування легіонів, мотиви співробітництва військовополонених із гітлерівською Німеччиною. У дослідницькій роботі розглянуто історичні передумови та причини створення військових формувань на боці нацистської Німеччини. Сталінські репресії, політика колективізму та інші чинники сприяли формуванню антикомуністично налаштованих сил. Вивчено військово-політичні цілі Третього Рейху зі створення добровольчих формувань із радянських військовополонених, а також причини співпраці народів Кавказу з нацистською Німеччиною. Східні легіони як частину німецьких збройних сил було створено у першій половині 1942 року. З перших років німецько-радянської війни стали створюватися добровольчі загони, до складу яких входили військовополонені та цивільні особи. У статті також подано короткі відомості про склад та структуру сформованих легіонів.

Актуальність. Фаєрбеки з Франції періоду Великої революції мають велику культурну та історичну цінність, ілюструючи перехід від монархічних до революційних символів. Аналіз цих предметів допомагає зрозуміти вплив революційних змін на повсякденний побут та культурні практики. Крім цього, камінні чавунні плити того періоду свідчать про те, як нові політичні режими прагнули змінити старі символи й впровадити нові ідеали. Мета статті полягає у вивченні фаєрбеків, що були виготовлені під час Французької революції (1789-1799), для аналізу змін у їхньому художньому оформленні. Результати. Фаєрбеки періоду Французької революції стали об’єктом переслідування збоку Національного Конвенту, який зобов’язав французів знищувати будь-які символи монархічного минулого, в тому числі художні деталі на камінних чавунних плитах.Завершення епохи терору (фр. la Terreur) врятувало частину фаєрбеків з символами королівської влади й дозволило їм дожити до наших днів. Висновки. Фаєрбеки, виготовлені до початку Французької революції, часто відображали монархічні символи, такі як флер-де-ліс і корони. З початком революції ці символи були змінені або усунені, щоб відповідати новим революційним ідеалам. Попри революційні зміни, деякі елементи традиційного дизайну, такі як форма та функціональні характеристики плит, залишалися стабільними. Це вказує на те, що, навіть під час радикальних змін, традиційні елементи продовжували мати значення. Камінні чавунні плити періоду Французької революції можуть бути визнані не тільки як об'єкти функціонального призначення, а і як важливі артефакти мистецтва та історії, що відображають трансформацію естетичних і політичних норм того часу.

Актуальність теми статті полягає в осмисленні сучасних тенденцій розвитку регіональної історіографії Другої світової війни. У статті стверджується думка, що висвітлення специфіки оборонних боїв в Центральній Україні уможливлює деконструкцію радянського міфу про народний характер війни, сприяє відтворенню «історичної правди» у світлі розвитку вітчизняних історико-краєзнавчих досліджень першої чверті 2000-х років. Мета, сформульована автором публікації, полягає у виявленні нових тенденцій вивчення історії оборонних боїв, соціальних аспектів військової історії початкового періоду окупації Кіровоградщини 1941 року у дослідженнях краєзнавців. Результати. На основі розмаїтих за походженням джерел авторами розглядалися хід оборонних боїв 6 та 12 армій Південно-Західного та Південного фронтів, історія окремих військових частин, персоналії. Окреслено історію військових дій, пов’язаних з обороною окремих районних центрів Кіровоградської області: Малої Виски, Новоархангельська, інших. Велика частка дослідженого матеріалу, включно архівних документів, мемуарів, фронтових щоденників вперше стали об’єктом аналізу істориків-краєзнавців. На їхній основі висвітлювалися соціальні аспекти військової історії. Однак, актуалізовані проблеми не стали складовою комплексного наукового дослідження, на яке очікує громадськість. Висновки автора статті констатують здобутки дослідників та засвідчують важливість і нагальність продовження пошуків краєзнавців у напрямках виявлення причин окупації регіону, перших кроків окупаційної влади щодо організації управління у тилу, економічного виживання та облаштування повсякденного життя громадян. Зазначається потреба у поновленні розпочатого дослідницького проекту вивчення історії спротиву національно-патріотичних сил в межах Центральноукраїнського регіону.

Актуальність дослідження Панамської кризи 1989 року полягає у важливості вивчення причин політичних криз із метою майбутнього запобігання подібних явищ, а також у важливості вивчення шляхів вирішення політичних й дипломатичних криз. Мета статті: дослідити роль ватиканської дипломатії під час Панамської кризи 1989 року. Досягнення мети дослідження передбачає розкриття наступних завдань: проаналізувати причини Панамської кризи 1989 року; дослідити причини дипломатичного інциденту й роль ватиканських дипломатів під час Панамської кризи; дослідити особливості перемовин між представниками США та Святого Престолу в Панамі 1989-1990 рр. Результати: Було відзначено, що Панамська криза була наслідком вторгнення армії США у Панаму задля усунення панамського диктатора Мануеля Нор’єги. Встановлено, що Панамська криза 1989 року спровокувала дипломатичний інцидент для ватиканської дипломатії, адже нунцій Святого Престолу надав політичний притулок колишньому диктатору Панами. Це був перший випадок, коли нунціатура Святого Престолу надала офіційний політичний притулок. Окрім того, вперше нунціатуру Святого Престолу оточили військові іноземної країни. Також вперше проти ватиканських дипломатів використовували тактику психологічної війни, а саме рок-музику. Відзначено, що надання політичного притулку колишньому диктатору Панами спровокувало дипломатичну кризу між США та Ватиканом, яку вдалось вирішити шляхом зміни політики США у відносинах зі Святим Престолом. Внаслідок застосування м’яких методів, так званої «м’якої сили», американцям вдалося переконати Ватикан і налагодити співпрацю з папськими легатами задля вирішення питання Нор’єги. Висновки: Панамська криза 1989 року, яка розпочалась із вторгнення армії США в Панаму, остаточно була врегульована завдяки методів «м’якої сили», які змінили позицію Ватикану. Як наслідок, 3 січня 1990 року папський нунцій переконав колишнього диктатора Панами добровільно здатися американським військовим і покинути папську нунціатуру. Панамська криза 1989 року демонструє важливість м’яких дипломатичних методів задля запобігання ескалації конфлікту.

Актуальність. Містобудування та архітектура належать до тих областей наукової та соціокультурної діяльності людини, філософські та світоглядні засади яких ще мало досліджені. Незважаючи на наявність величезної кількості свідчень, що підтверджують наявність таких засад, відсутня чітко розроблена методологія експлікації та філософського аналізу цих засад. Просторове та тимчасове розмаїття цих джерел, а також різноманіття точок зору та методологічних підходів до їхнього дослідження ще більше ускладнює завдання пошуку цих засад. Об'єктом дослідження є архітектурні знахідки та письмові джерела давнини, предметом дослідження – світоглядні та філософські засади містобудування та архітектури стародавніх цивілізацій. Мета дослідження. Реконструювати космологічні моделі архітектури та містобудування в культурі Стародавнього Світу та виявити їхні філософські засади. Результати дослідження. Зроблено аналіз свідоцтв виникнення зв'язку космосу та архітектури і містобудування у письмових джерелах давнини. Висновки. В результаті проведеного дослідження були реконструйовані світоглядні та філософські засади архаїчної космологічної моделі геоцентричного всесвіту, яка зображувалась у загальній структурі будівель та міст Стародавнього Світу. У цій моделі є нерухомий центр та мінлива оболонка навколо, яка асоціювалася з небом, яким пливуть зірки, розміряючи тимчасові цикли. Ця модель наочно демонструвала, що треба розділяти «внутрішнє» – головне, непорушне, потаємне – і «зовнішнє» – минуще. Знайдені значущі філософські ідеї – це емпіричний матеріал для формулювання філософських засад космологічних моделей архітектури та містобудування у наших подальших дослідженнях.

Актуальність. Стаття розглядає в контексті «онтологічного повороту» у соціально-гуманітарному пізнанні особливості онтологічної риторики, яка з нових позицій розкриває глибинний зміст соціально-політичних реалій для життєдіяльності індивіда у сучасному глобалізованому суспільстві. Надається новий зміст риториці як новітньої стратегії втілення відношень між соціальним, політичним та індивідуальним виміром буття у сучасному світі. Метою статті є висвітлення витоків, особливостей, значення та перспектив використання онтологічної риторики у соціально-гуманітарному пізнанні. Результати. При розгляданні витоків та особливостей онтологічної риторики встановлено, що одними із фундаторів онтологічної риторики в плані взаємозв’язку риторичних форм, як основи мовленнєвих практик та формування індивідуальної суб’єктності, є французький філософ і психоаналітик Ж. Лакан; а розробці принципів онтологічної риторики присвятив свій науковий шлях Є. Лаклау, який спирався на розробки Ф. де Сосюра, Р. Якобсона, П. де Мана, Ж. Женетта. Розглянуто специфіка металогічних конструкцій, починаючи від континууму метонімії та метафори та закінчуючи висвітленням значущості в сучасному соціально-політичному і гуманітарному пізнанні катахрези. На думку автора, подальше розширення онтологічна риторика набуде не тільки за рахунок базисного тропу, як катахреза, а й із залученням таких стилістичних фігур та тропів, як – амфіболія, перифраза, антитеза, парадокс, еліпс, аномінація, алюзія, апосіопеза (замовчування), антономазія, гіпотипоза. Висновки. Доведено, що використання онтологічної риторики у соціально-політичному та гуманітарному вимірі дозволить зв’язати в єдиний вузол соціальне, політичне з індивідуальним буттям людини. Простежено вплив французького філософа та психоаналітика Ж. Лакана на формування основних положень онтологічної риторики Е. Лаклау, яка спирається на значення мови та мовлення для індивіда, які визначаються переважно несвідомими процесами та розповсюджуються у сучасності на соціально-політичні явища. Доведено, що онтологічна риторика базується на основі нового розуміння риторики та потребує залучення інших стилістичних фігур, не тільки метафори та метонімії, а й катахрези та споріднених з нею тропів, які причетні до утворення нових смислів, тобто мають тотожні смислові характеристики. Показано, що онтологічну риторику можна представляти в більш широкому контексті, оскільки тропологічні моделі стають способом побудови логічних моделей несвідомих процесів, що зумовлюють створення та особливості функціонування всіх знакових систем. В якості перспективи для майбутніх досліджень існує потреба в розробці міждисциплінарної методології, яка буде в змозі поєднати онтологічну риторику не тільки з соціальною та політичною філософію та теоретичним психоаналізом, а й розширити її з залученням інших напрямків соціально-гуманітарного дослідження.

Дослідження має на меті проведення критичного аналізу стратегічного формування та використання особистого бренду Мохаммеда бін Салмана (МБС) і його впливу на внутрішню та міжнародну позицію Саудівської Аравії в рамках програми Vision 2030. Актуальність цієї роботи обумовлена зростаючою роллю особистого брендингу в політичному лідерстві, особливо в сучасних автократіях, де лідери, як-от МБС, поєднують прагнення до реформ із авторитарними методами управління. Попередні дослідження розглядали різні аспекти керівництва МБС, проте саме цей аналіз унікально оцінює вплив його особистого бренду на консолідацію влади, розвиток націоналізму та ребрендинг Саудівської Аравії на глобальній арені. Застосовуючи інноваційне поєднання теорій брендингу та політичних наукових підходів, стаття досліджує, як цілеспрямовано формується імідж МБС для різних аудиторій. Аналіз охоплює як внутрішні, так і міжнародні стратегії – від маніпуляцій медіа та використання історичних символів до просування гіпернаціоналізму та економічної диверсифікації, що є частиною Vision 2030. Результати свідчать, що бренд МБС значно сприяє зміцненню влади всередині Саудівської Аравії, стимулює національну гордість, відповідає на прагнення молоді та гармонійно поєднує модернізацію з традиційними цінностями. Попри критику з боку Заходу, його імідж сприяє утвердженню Саудівської Аравії як вагомого гравця на світовій арені. Серед основних висновків роботи – визнання особистого бренду МБС як важливого чинника у процесі внутрішньої трансформації Саудівської Аравії та у зміні її зовнішньополітичних відносин. Дослідження надає цінні інсайти щодо впливу особистого брендингу лідера на національні зусилля з модернізації та на роль держави у глобальному контексті.

Актуальність роботи. Стиль життя є складним і часто загальним поняттям, яке по-різному використовується та визначається в наукових дослідженнях. В даний час не існує єдиного визначення способу життя, і різні галузі знань розробили теорії та досліджують змінні, які також далекі одна від одної. Ця стаття є описовим оглядом літератури та аналізом концепції способу життя та її зв’язку з різними науками. Мета статті – дослідження міждисциплінарних витоків поняття «Стиль життя» з врахуванням специфіки різних дослідницьких підходів, включаючи веберіанський підхід (економіка і суспільство), психологічний, медичний, маркетинговий, споживчий (соціологія,маркетинг, економіка), субкультурний (соціологія, культурологія) та філософський. Результати. У статті розглядається концепція стилю життя з точки зору різних наукових дисциплін – психології, маркетингу, медицини, філософії, економіки, географії, соціології. Проведено порівняльний аналіз підходів до визначення стилю життя та його ролі в цих галузях знань. Висновки. На основі цього огляду, можна визначити стиль життя як відмінну модель особистої та соціальної поведінки, характерну для окремої особи або групи. Поведінка включає дії, пов'язані зі стосунками з партнерами, родиною, друзями, сусідами, колегами, споживчу поведінку, дозвілля, роботу (оплачувану чи неоплачувану) та громадську діяльність. Патерни поведінки пов'язані з цінностями та соціально-демографічними характеристиками можуть включати різний ступінь соціальної взаємодії, узгодженості та впізнаваності, формуючись через процес широкого або обмеженого вибору.

Дана студія присвячена аналізу публіцистичної спадщини закарпатського етнографа, письменника, ігумена Мукачівського василіанського монастиря Анатолія Кралицького. В статті розглядаються публікації вченого на сторінках галицької періодики другої половини ХІХ ст. Актуальність проблеми дослідження визначається необхідністю всебічного вивчення спадщини ключових історичних постатей, в даному випадку закарпатського вченого. Мета статті – проаналізувати публіцистичну спадщину А. Кралицького на сторінках галицьких видань, і на її основі вивчити науковий доробок вченого, охарактеризувати його погляди та роль для культурної співпраці між Закарпаттям та Галичиною та процесу національного усвідомлення. При підготовці статті використано наступні методи дослідження – метод біографістики, методи критичного аналізу джерел, історико-порівняльний та історико-генетичний методи. Результати. В статті опрацьовано публіцистику А. Кралицького на сторінках галицьких видань «Науковий сборник Галицько-русской матиці», «Слово», «Галичанин». Окреслено джерельну вартість цих публікацій, історичну цінність та важливість для формування спільної історичної пам’яті. Звернуто увагу на тези А. Кралицького про етнічну спорідненість закарпатських українців з українцями по той бік Карпат. В студії також використано епістолярну спадщину А. Кралицького до Я. Головацького та Б. Дідицького, що були редакторами видань, де публікувався закарпатський вчений. Висновки. На основі опрацьованих матеріалів, дійшли до висновків, що публіцистика А. Кралицького на сторінках галицьких видань не тільки важливе джерело для розуміння його творчої спадщини, а й важливий сегмент для детальнішого висвітлення становища українців в добу національного відродження та культурної співпраці між елітою українського суспільства тієї доби.

У нові роки державотворення незалежної Азербайджанської Республіки глобальні процеси інформатизації, що охопили всі сфери людського життя, призвели до подальшого підвищення ролі бібліотек, які є постачальниками нашої національної культури, знань, науки, освіти та інформації. В умовах загального розвитку інформаційного суспільства формування та розміщення бібліотек, оснащених інформаційними технологіями, що забезпечують високий рівень обслуговування населення та мають книжкові фонди, які є основною складовою нашої національно-культурної спадщини, відіграє важливу роль. У сучасному інформаційному суспільстві перед бібліотеками стоїть завдання забезпечити населення високим бібліотечно-інформаційним обслуговуванням, забезпечити право людей користуватися бібліотеками, які є універсальними ресурсами, в соціально-економічному, політичному і культурному розвитку республіки, в розвиток демократії та національної самосвідомості, азербайджанської державності, ідеології національного азербайджанства. У наш час розвиток бібліотечної справи в Азербайджані пов'язаний з ім'ям великого лідера Гейдара Алієва і його гідного наступника, нашого шановного президента Ільхама Алієва. Прийняття законів Азербайджанської Республіки «Про культуру», «Про бібліотечну справу», «Про інформацію, інформатизацію та захист інформації» та «Державної програми розвитку бібліотечно-інформаційної сфери в Азербайджанській Республіці на 2008-2013», «Про затвердження Національної стратегії інформаційно-комунікаційних технологій для розвитку Республіки Азербайджан (2003-2012)», «Державна програма розвитку комунікаційних та інформаційних технологій в Азербайджанській Республіці відповідно до сучасних вимог (2004-2012)», «Про вдосконалення діяльності бібліотек в Азербайджані», укази Президента Азербайджанської Республіки мають виняткове значення, вони визначили основні напрямки діяльності бібліотек Азербайджану, зокрема пріоритети застосування комп’ютерно-інтернет-технологій у практиці бібліотек.