Abstract
The main theme of the article is ideal dimension of law. Author argue for a dual nature thesis – which contends that law necessarily comprises both a real or factual dimension and an ideal or critical dimension – and demonstrates how the ideal dimension (which refers primarily to moral correctness) implies the truth of non-positivism. The key provisions of the conception represented in article are substantiated in a polemic with other well-known representative of non-positivism – John Finnis.
 Particular attention is paid to determine relation between the real and ideal dimensions of law, which involves answering five questions. First, is there an outermost border of law? Second, is legal argumentation based exclusively on authoritative reasons or does it also include non-authoritative reasons? Third, what is the relation between human rights and legal systems? Forth, is democracy to be understood exclusively as a decision procedure or also as a form of discourse? Fifth, do legal system comprise only rules expressing a real “ought” or also principles expressing an “ideal ought”? These five questions are answered by the following five theses: the first with the Radbruch formula; he second with the special case thesis; the third with the thesis that constitutional rights are to be understood as attempts to positivize human rights; the fourth with the deliberative model of democracy; and the fifth with principles theory. All five theses turn on the same point: the claim to correctness.
Highlights
Архімедовою точкою тези про те, що право з необхідністю має ідеальний вимір, є аргумент правильності
Однак правова визначеність може бути осягнута лише завдяки позитивності, тобто встановленням, примусовим виконанням та організацією
Для того щоб заперечити раціональність балансування в цьому випадку, потрібно було б оскаржити класифікацію втручань у один із двох принципів, тобто класифікацію втручання в принцип справедливості як досить серйозне, і класифікацію з принципом юридичної визначеності як лише легкого чи середнього
Summary
Архімедовою точкою тези про те, що право з необхідністю має ідеальний вимір, є аргумент правильності (argument from correctness). Що окремі правові норми та окремі юридичні рішення, а також правові системи в цілому мають претензію на правильність. Тут буде розглянутий лише один аргумент, нещодавно висунутий Джоном Фіннісом проти тези про те, що претензія на правильність із необхідністю висувається в праві (це може бути названо тезою необхідності). Наше право накладає юридичні обов’язки, які не є моральними обов’язками і не мають нічого спільного із справедливістю в моральному сенсі тощо, а натомість є структурою впорядкованої влади, призначеною для досягнення наших групових цілей. Що право, на яке посилається проголошення, не впливає на моральні права чи справедливість у моральному сенсі. Ми приходимо до проміжного результату, який полягає в тому, що «наше право» висуває претензію на правильність, яка посилається на групові або конкретні цілі як критерії правильності. Однак вона піднімається так само необхідно в праві, як і претензія на істину в науці.
Sign-in/Register to view highlights & summary Talk to us
Join us for a 30 min session where you can share your feedback and ask us any queries you have
Schedule a callDisclaimer: All third-party content on this website/platform is and will remain the property of their respective owners and is provided on "as is" basis without any warranties, express or implied. Use of third-party content does not indicate any affiliation, sponsorship with or endorsement by them. Any references to third-party content is to identify the corresponding services and shall be considered fair use under The CopyrightLaw.
