Motives of the road in the book of poetry «Nest of height» by Mykhail Zhaivoron

Abstract

У статті окреслено мотиви дороги в книзі поезії «Гніздо висоти» Михайла Жайворона. Основну увагу звернено на дорогу як символ життєвого циклу, життєвого шляху, коли означений мотив стає художнім вираженням процесу екзистенційно-творчої й соціальної ідентифікації, екзистенційного вибору. Важливим чинником формування цього змістового аспекту в поетичному доробку майстра слова є вписування його у Космо-Психо-Логос як інформаційно-ціннісний код українства, коли триєдність людини (тіло, дух, душа) реалізується в єдності української природи (Космо), характеру народу (Психея), у проявав його ментальності / розуму / досвіду (Логос). Безперечно, національні образи світу набувають своєрідного вираження в ліричному доробку Михайла Жайворона, що дає підстави вписувати мотивно-образні параметри в їхню структуру. Мотиви дороги проявляються також на рівні категорії свій / чужий. Зазначена інтерпретаційна модель означується трьома ракурсами: національним, інокультурним та етичним, у кожному з яких українець постає як образ блудного сина. Повернення (дорога додому) дає шанс на щастя, не-повернення — прирікає на духовну пустку, постійні скитання, нерозуміння свого місця в житті. У проявленні обрядодійств пір року цей змістовий аспект набуває вторинного звучання, стає часопросторовим проміжком, деталлю, незначним штрихом, який єднає осінь із зимою, зиму — з весною, весну — з літом, літо — з осінню, створює своєрідну циклічність, насичену яскравими моментами зв’язку людини і природи. Зрештою, дороги у житті людини і дороги у переплетенні пір року — відмінні за своєю кінцевою метою, але єднає їх первісна суть та процесуальна істинність.