Knowledge Management in Modern Democracies and the Issue of Truth

Panos Eliopoulos

doi:10.31874/2309-1606-2016-19-2-6-14

Abstract

This paper explores the issue of knowledge management in modern Democracies, along with the demands posed by the truth problem. While a singular concept of truth can neither be epistemically safe, thus becoming flexible for partial or subjective demonstrations of its authentic or ideal value, nor applicable for every society, it can still take the form of a critical consensus, based on two new principles that are introduced here. The continuity of such a consensus that lies beyond the manipulation of an un-ethical rhetoric or demagogy can safeguard the existence of the Polis, without having to cease espousing typical logic syllogisms as well as the moral qualities that are essential for a meaningful way of social and political life. If not conducive to the collective good, the search for truth remains futile in the practical level of making people’s lives better and of enhancing their common bonds.

Highlights

У цій статті розглядається питання управління знаннями в сучасних демократіях, а також проблема істини
У той час як сингулярне поняття істини не може бути ні епістемічно безпечним, таким чином, стаючи гнучким для часткових або суб’єктивних проявів свого аутентичного або ідеального значення, ні застосовуваним для будь-якого суспільства, воно все ще може приймати форму критичного консенсусу на основі двох нових принципів, що постулюються у даній статті
Управління знаннями в сучасних демократіях і проблема істини як сингулярне поняття істини (Ku#nne, 2003) не може бути ні епістемічно безпечним, ні застосуваним для будь-якого суспільства, з точки зору політичної конституції, – воно може прийняти форму критично безперервного консенсусу, згоди між рівноправними громадянами так само, як описано в трактаті «Політика» Аристотеля

Summary

Introduction

У цій статті розглядається питання управління знаннями в сучасних демократіях, а також проблема істини. У той час як сингулярне поняття істини не може бути ні епістемічно безпечним, таким чином, стаючи гнучким для часткових або суб’єктивних проявів свого аутентичного або ідеального значення, ні застосовуваним для будь-якого суспільства, воно все ще може приймати форму критичного консенсусу на основі двох нових принципів, що постулюються у даній статті.

Results

Conclusion